Я уперто іду крізь пекельний вогонь,
присвятивши усе боротьбі.
Просто мушу нарешті сказати либонь
кілька слів невідкладних тобі.
Ти на скелі, в красі неосяжній своїй —
я, зірвавшись, лишився внизу.
Та я встану і знову на гору, як в бій,
позабувши про біль, поповзу...
Щоб мене не спіткало в путі до мети —
згоден винести все — потерплю.
Через будь-які муки готовий пройти,
щоб почути твоє: «Я люблю...»
Наче вітер, розвію облудну мару.
Не злякає мене лютий звір.
Я за тебе, якщо необхідно, помру
без вагань остогидлих, повір.
Не зупинить мене міць важких ланцюгів.
Подолаю жорстоку грозу.
Я до тебе проб'юсь через сотні клинків
і додому, як скарб, віднесу.
Відведу якнайдалі жахливу біду
і виснажливий біль розділю...
Через всі перешкоди до тебе дійду,
щоб сказати одне: «Я люблю...»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940205
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2022
автор: Сергій Вітер