Йде дощ, то просто плачуть небеса,
За знищеними селами й містами,
Чудес нема – ніхто не воскреса,
Не всі загиблі вінчані хрестами.
Йде дощ, на рештки згарищ і руїн,
Ракетами розбиті сподівання,
Де між згорілих і розбитих рідних стін,
Підкралася година їх остання.
Йде дощ і гасить той пекельний біль,
Бо витримати жах такий не в силі,
Яка ж це має бути вища ціль?
Півтисячі дітей уже і могилі!
Йде дощ і сірість неба душить світ,
Безжально поливають вражі гради,
Болить країні цей рашиський гніт,
Ми не підкоримося їм…країни ради…
Йде дощ, як сльози діточок-сиріт,
За їх страждання прийде кара Божа,
Ми помстимось за весь вкраїнський рід,
І буде знищена тупа орда ворожа.
Перегризем горлянку за наш край:
Чернігів, Маріуполь, Харків, Бучу!
Всевишній, справедливо покарай,
Усіх хто кашу заварив пекучу.
Йде дощ, та серце менше не болить,
Що трапилось – уже не відвернути,
Будем відважно стійко боронить,
Щоб перемогу у бою здобути.
Так хочеться, щоб вже була весна,
Терпіти сірість цю – уже не в змозі,
Прийшла привітна, сонячна, ясна,
Щоб кожну мить радіти перемозі.
01.04.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943704
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2022
автор: Інна Рубан-Оленіч