[i]« Мене віддавна гнітила бідність
моєї улюбленої країни:
вона не має власних переказів
(вирощених на її мові та ґрунті),
принаймні вони не тієї якості,
яку я шукав і знайшов
(як складову частину)
в чужоземних легендах...»[/i]
Толкін
І
Я – за і любителі міфів не проти,
що орки – це звірі і дикі істоти,
а риба гниє з голови...
і як не лукавили лжепатріоти,
війна показала, які ідіоти –
раби і бояри москви.
ІІ
Актори гарему, гоморри, содому,
кумири сліпої юрми –
колишні народні і дуже відомі,
що так і не стали людьми.
Пришельці мордору із річки-вонючки,
чужої орди племена:
буряти-гобіти... злодії та урки
і їхня богема блатна.
Вони ще і досі бояться Бандери,
який «нападає на них»,
царя ображає у бункері... їх
одначе роззують свої мародери,
яких розвелося уже до холери
у їхніх заїмках пустих.
ІІІ
Яка це гидота – паяци... еліта,
що має усе і не має освіти,
але залишає сліди
на тілі землі... і на білому світі
огризки культури...
.............................замучені діти
і люди невинні, ні за що убиті...
опалені трупи і кров'ю политі
руїни, оселі, сади.
Ізраїль і той заважає їм жити...
Мужайтеся, вічні жиди...
відомо – московія лізе туди,
де їй де-не-де аплодують семіти.
Опричників нації нікуди діти.
Юродиві – це назавжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947000
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2022
автор: I.Teрен