Я пам'ятаю тебе такою, як в останню осінь.
В тебе був сірий берет і безтурботне серце.
В твоїх очах мерехтіла вечірня зоря.
І листя опадало на води твоєї душі.
Ти трималася за мою руку, як виноградна лоза,
листя вбирало твій голос, тихий і безтурботний.
Від вогню здивування пересихало в горлі.
Гіацинт ніжності синьо огортав мою душу.
Мені жаль втрачати твої очі і ту давню осінь:
сірий берет, пташині голоси і прихисток серця,
якого прагнули мої щирі бажання,
і мої поцілунки падали щасливим жаром.
Небо з тих пір корабель. Поле з тих пір пагорб.
Пам'ять про тебе світла, в димці, як тихе озеро!
В твоїх очах не мерехтить вечірня зоря.
Сухе осіннє листя кружляє в твоїй душі.
[b]Pablo Neruda 20 POEMAS DE AMOR Y UNA CANCIÓN DESESPERADA. POEMA 6[/b]
TE recuerdo como eras en el último otoño.
Eras la boina gris y el corazón en calma.
En tus ojos peleaban las llamas del crepúsculo.
Y las hojas caían en el agua de tu alma.
Apegada a mis brazos como una enredadera,
las hojas recogían tu voz lenta y en calma.
Hoguera de estupor en que mi sed ardía.
Dulce jacinto azul torcido sobre mi alma.
Siento viajar tus ojos y es distante el otoño:
boina gris, voz de pájaro y corazón de casa
hacia donde emigraban mis profundos anhelos
y caían mis besos alegres como brasas.
Cielo desde un navío. Campo desde los cerros.
Tu recuerdo es de luz, de humo, de estanque en
calma!
Más allá de tus ojos ardían los crepúsculos.
Hojas secas de otoño giraban en tu alma.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949580
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2022
автор: Зоя Бідило