Вечерняя школьная экскурсия в типографию:
щекочущий запах металла и краски,
свет в цехах маслянистый,
будто суп на рёбрах,
ротационные машины и линотип,
только что протёртый тряпкой,
звон, с которым рассыпается
тело текста,
украденная матрица в кармане – буква S,
они же сами говорили, что латиницу
почти не используют.
Не верится, но нас на самом деле
хотели научить такому труду –
делать упорную свинцовую кириллицу
продолжением собственных пальцев,
составлять полосу актуальных новостей
в ритме не быстрей сердцебиения наборщицы.
Всё забываю спросить: а тебя тоже
учили писать сначала чернильной ручкой
в тетрадях по каллиграфии?
Какая из прописных букв давалась тебе тяжелей?
Ты оставлял на страницах кляксы? Потом они
проступали сквозь промокательную бумагу,
как силуэты, что приближаются со снежного поля –
поначалу непонятно,
пришли чужие или свои.
Навыки уходящего мира.
На другой школьной экскурсии мы увидели,
как устроен хлебозавод, и случайно –
как чёрствые, аж каменные буханки перемалывают,
как сухарную муку досыпают к чистой.
Понятно, что в девяностых никому не было дела
до космогонии украинского теста,
до нашего кризиса доверия.
И теперь каждое утро, когда
чужие и свои со всего мира
спрашивают: «Ну как там? Уже началось?» – слышу
неподдельный интерес к репертуару
жаворонков в то время,
когда повар изучает рецепт пирога,
в котором их будет запекать.
Но на этой земле
жаворонки только гнездятся во ржи
и поют над ней, взлетая по спирали,
не ложатся никогда начинкой
в чужое тесто, которое и дышать не умеет.
Нету такой традиции.
Объяснить можно не всё.
Когда же пытаюсь –
составляю строчки по букве,
как операторша линотипа.
Расставляю слова как надо – зеркально.
Будто всё с начала –
Алфавита свинцовая мукА.
Отпечатанный лист, горячий, как свежий хлеб.
И каждый раз остаётся белое пятно,
и каждый раз кто-нибудь переспрашивает,
чернильно проступая силуэтом
сквозь бумагу.
Думаю, дело в украденной букве.
Думаю, правда в ней.
Но я её потеряла.
(Перевод с украинского)
++++++++++++
* * *
Вечірня шкільна екскурсія до друкарні:
лоскітний запах фарби й металу,
світло в цехах масне,
ніби суп на ребрах,
ротаційні машини і лінотип,
щойно протертий ганчіркою,
подзвін, з яким розсипається
тіло тексту,
вкрадена матриця у кишені –літера S,
вони ж самі казали, що латинки
майже не використовують.
Не віриться, але нас і справді
хотіли навчити такої праці –
робити вперту свинцеву кирилицю
продовженням власних пальців,
складати шпальту актуальних новин
у ритмі, не швидшому за серцебиття набірниці.
Все забуваю спитати, чи й тебе
писати вчили спершу чорнильною ручкою
у зошитах з каліграфії,
котра з прописних літер давалась тобі найважче,
чи лишав ти на аркушах ляпки, аби потім
вони проступали крізь промокальний папір
силуетами, що наближаються зі снігового поля –
і спершу незрозуміло,
чужі прийшли чи свої.
Навички світу, який минає.
На іншій шкільній екскурсії ми побачили,
як влаштовано хлібзавод, і випадково –
як черстві, аж кам'яні буханці перемелюють,
як сухарне борошно досипають до чистого.
Авжеж, дев'яності, нікому не було діла
до космогонії українського тіста,
до нашої кризи довіри.
І тепер, щоранку, коли
чужі й свої з усього світу
питають: "Ну як там? Уже почалося?" – чую
непідробну цікавість до репертуару
жайворонків у час,
поки кухар вивчає рецепт пирога,
у якому їх запікатиме.
Але на цій землі
жайворонки тільки гніздяться в житах
і співають над ними, злітаючи по спіралі,
не лягають ніколи начинкою
у тісто чуже, котре не вміє й дихати.
Немає такої традиції.
Пояснити можливо не все.
Коли ж намагаюся –
складаю рядки по літері,
як операторка лінотипу.
Розставляю слова як належить – дзеркально.
Ніби все спочатку –
абетки свинцеве борошно.
Віддрукований аркуш гарячий, як свіжий хліб.
Та щоразу, щоразу лишається біла пляма,
і щоразу, щоразу хтось перепитує,
чорнильно проступаючи силуетом
крізь папір.
Думаю, справа у вкраденій літері.
Думаю, справді в ній.
Але я її загубила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950533
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 14.06.2022
автор: Станислав Бельский