Не знав ніхто маршрутів і стежин,
Що довелось на чужині шукати,
Ти до війни страшної не дожив,
Опора наша й захист, любий тату…
Душа ж твоя в краю, де солов’ї
Дзвінкі веснянки мають щебетати,
Тре мама очі втомлені свої –
Милуючись самотньо стиглим садом.
Півоній жар ллє рідним до судин:
Усе солодко-тепле – не забути.
Так пахнуть матіолові меди,
І миру просять працелюбні люди.
Та серед тиші – спалахи ракет,
Здається, що страшне все – просто сниться.
Згасає не одне життя людське,
Тривожно тужать голоси дзвіниці…
Я подумки придбала свій білет,
В один кінець задуманим маршрутом.
Щодня до мами потяг мій, але
Військові радять у безпеці бути.
Удома – теплі спалахи жоржин,
З терпким і чуйним, свіжим ароматом.
…Ти до війни страшної не дожив,
Молись за нас із раю, любий тату.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950976
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2022
автор: Білоозерянська Чайка