Не гоїть рани сонячне тепло.
І злива літня не тамує болю.
Те,що затихло – ще не відбуло.
Криваві ранки ще на видноколі.
Хоч тішить тиша,та бентежить грім.
Душа по вінця сповнена сум’яттям,
Бо день комусь застелить чорний дим,
А ніч прийдешня десь згорить багаттям.
Гарцюють біси зверхньо між людей,
В коловороті захвату й зневаги…
Ти ж топиш відчай – там – на дні грудей,
Щоб ратоборцям вимолить звитяги…
Допоки маєм свій щоденний бій,
Доки не скніти вистачає змоги,
У цій борні ,запеклій і святій,
Ми виборемо право перемоги.
І буде День,осяяний слізьми.
І згине ніч,у повні розчинившись.
І обіймемося щасливі й горді «Ми»,
Немов крильми незримими зріднившись…
14.07. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953209
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2022
автор: Вадим Димофф