Він у своїх забавах часто грався з луком,
з якого ще не поціляв в серця жіночі;
і часом він не надто свої брови супив,
коли з симпатією задивлявся в очі,
які манили на чужій старій картині,
в єдиної, яку він уникав, такі ж самі:
він посміхався. Він вже не плаксій віднині,
який колись боявся й плакав у пітьмі.
Й нова незнана самовпевненість думок
Його бентежила і майже спокушала,
Він помічав уважні погляди жінок,
Які подобались йому і хвилювали.
[b]Rainer Maria Rilke DON JUANS KINDHEIT[/b]
IN seiner Schlankheit war, schon fast entscheidend,
der Bogen, der an Frauen nicht zerbricht;
und manchmal, seine Stirne nicht mehr meidend,
ging eine Neigung durch sein Angesicht
zu einer die vorüberkam, zu einer
die ihm ein fremdes altes Bild verschloß:
er lächelte. Er war nicht mehr der Weiner,
der sich ins Dunkel trug und sich vergoß.
Und während ein ganz neues Selbstvertrauen
ihn öfter tröstete und fast verzog,
ertrug er ernst den ganzen Blick der Frauen,
der ihn bewunderte und ihn bewog.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956452
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2022
автор: Зоя Бідило