У видавництві "Український пріоритет" вийшла друком нова книга Н. Хаммоуди " ЗВІР".
Звір!
Одне невелике слово, а скільки у ньому жахливого сенсу! Скільки у
ньому нашої уяви. Кожен з вас, почувши це слово, вже намалював в уяві якесь
своє власне чудовисько з гострими зубами та закровавленим ротом... Чи не так?
Але звір - це не обов’язково тварина. Звірі у людській особі зазвичай
жорстокіші за тварин. Більшість, мабуть, уявила собі вовка чи ведмедя. А у
мене перед очима стоїть він, звичайний з вигляду чоловік, інколи сумний,
інколи усміхнений здоровило, який возить малих онуків на старому велосипеді,
який навчає сусідських дітей грати на домбрі, який сидить на лавці біля своєї
кремезної сучасної оселі і зі сльозами на очах слухає, як співають сусідські
дівчатка, пораючись по господарству. Він - Семен Калита, головний герой
книги "Звір"!
Про що говорить ця книга?
Вона про те, як не потрібно жити. Про те, як жити не
можна! На її сторінках втілена наука про великі людські цінності, які мали б
сповідуватися людиною і їх знецінення, заради наживи, про любов і зраду, про
щирість і захланність, про вічну боротьбу добра і зла, яка споконвіків панує у
світі.
Головний герой, а у моєму випадку антигерой, був звичайною людиною,
вихідцем з невеличкого села Західної України, бідним хлопцем, який починав
свій життєвий шлях, як і всі інші молоді юнаки, народжені у 20-тих роках
минулого століття.
Але потім щось пішло не так.
Хлопець, який пройшов війну, вернувся звіжти пораненим, героєм, груди
якого були в орданах і медалях, який дійшов до берліну, ставши на шлях
комунізму - захворів ним. Заразившись «червоною бідою», від якої робився твсе
більш жорстоким без причини почав зловживати власною силою, внаслідок
чого потерпали бідні, ні в чому не винні люди.
Читаючи книгу, можна побачити дві сторони однієї медалі — дві сторони
характеру Семена Калити. Одна — це та, яку знала його сім'я. Як скаже
впродовє твору про Семена син: БАТЬКО НАМ НЕБА ПРИХИЛЯВ! А інша —
яку знали люди, що потерпілі від його жорстокості. Люди, які навіть не завжди
вижили... А ті, хто зумів вижити, так ніколи й не наважились розповісти правди
про свого агресора, бо хто такі прості люди проти відомого можновладця? Хто б
став їх слухати? Як могла окрема "маленька" людина довести, що з нею вчинив
біду такий високий посадовець, такий поважний начальник? Хто б повірив?
Книга описує не тільки приватне життя Семена Калити. Ці сторінки
поєднують людину і епоху, владу і людей, жорстокі комуністичні закони і кару
за їх невиконання. А також безкарність за злочини для тих, хто вважає себе
царем і Богом. В книзі також добре відображений побут Подільського краю від
початку минулого століття майже до наших днів, менталітет західних українців,
їх незламність духу та непокору радянській владі.
Звісно, Калита, це тільки одна людина з цілого радянського союзу. А
скільки їх таких було? Скільки людей вони знищили, закатували власноруч та
відправили погибати по в’язницях. Знаєте, коли я чую слова, що при союзі всім
було добре, я згадую один день зі свого дитинства.
Той день нічим не відрізнявся від інших. Але страхвід почутої тоді розповіді я
відчуваю досі. Це день, коли моя мама розповіла мені про дідуся, якого вперше
побачила коли їй було вже біля 10 років. І коли я запитала, чому, вона довго
мовчала, а потім, розповіла:
-Мій тато був простим сільським конюхом. Одного разу повернувшись з роботи.
застав біля воріч сільських начальників та міліціянка. Наказали роззутися. В
чоботях знайшли кілька зерен вівса. І всі доводи того, що овес міг просто
закотитися, не допомогли. Заарештували. твоя бабуся була якраз вагінта мною.
Вона падала хм у ноги, цілувала їм чоботи, аби не забирали її Йосипа. Але де
там... Отримала тільки копанця в живіт.
А потім був суд і вирок - РОЗКРАДАЧ РАДЯНСЬКОГО МАЙНА! І 10 років
таборів. І повернення, на яке була мала надія. І осуд сільської влади, і косі
погляди деяких односельчан... І велика повага від тих, хто самі пройшли
москальські тортури.
І знаєте, я ніколи не бачила в очах моєї мами такої люті, як тоді, коли вона мені
те розповідала. А ще не забуду тризуб, намальований прутиком на польовому
гостинці і швидко-швидко затертий долонею, щоб ніхто часом не побачив... Так
зробила мама. Вона боялась, що такий ось Калита міг побачити і донести, куди
слід... А там би не розбирались чия правда. А у мами хворе серце і двоє дітей...
Про жорстокість радянської влади і її слуг можна розповідати вічно. Злочинам
немає ні кінця, ні краю. Починаючи написання книги, моєю метою було донести
до коженого, хто прочитав цю книгу, аби зберіг її для майбутніх поколінь. Щоб
не повторилося! Щоб ніколи знову! Але, поки писалася книга, історія
повернулася колом... Нова війна! Жорстока, здавалося б у 21 столітті
неможлива. Але ця війна, якщо переглянути події минулого століття, ніколи не
закінчувалась. Вона просто набула більшої люті. Згадаймо бодай такі трагедії як
Бабин Яр чи розстріл 450-ти бандуристів, як начебто випадкові смерті Стуса та
Яремчука, Чорновола та Гонгадзе...
А зараз москалька лють знову котиться Україною: Буча, Ірпінь, Гостомель,
Харків, Миколаїв... Катування, ґвалтування, смерті... Тепер, коли за долю
України йде жорстока боротьба і винні знову звірі- москалі, саме на часі
прочитати ці сторінки, повернутися в подібне минуле, закарбувати собі в серці,
або, як кажуть, на чолі зарубати, що ми не один народ, що ми не скоримося,
що не
забудемо і не простимо ні звірів.
І якби не просив злочинець прощення перед смертю, простити не можна. Не
маємо права забути ні скоєного давно, ні свіжих втрат, ні звірств! І наказати
дітям і внукам, що прощення за таке немає! Бо пробачити - одначає зрадити
самим собі. Пробачити - одначає виплекати нових Семенів, які не зупиняться ні
перед чим у жадобі наживи та руйнації.
Слава Україні та синам її Героям!!!
Щодо придбання звертайтесь у приват з повідомленням або вайбер/вацап +393317311161
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965351
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2022
автор: Наталя Хаммоуда