А человеку свидетельствовать, другого проживая –
больше и чем любовь.
И несу подальше от железной мельницы времени
тёплый выдох твой, детские ссадины и ошибки, горькие взрослые слова, тайны колючие,
красноватые угли веры, утренние судороги растерянности,
по зерну – проращивать в безопасности.
И в самой густой тьме,
когда ничего не видно, даже меня,
я несу тебя самого, как птицу, что поранилась о свой страх,
осторожно, чтобы не повредить:
я знаю твой путь,
не останавливайся.
В селе у дороги закончилась воскресная служба.
Обнимаясь, расходятся радостные прихожане,
и Христос на них смотрит из-под век припухших.
Сбитая на краю автобана серна
изгибает шею, будто уснувшая женщина,
и полицейский стоит над ней,
чуть не плача.
И так –
мимо бога распятого,
мимо убитого зверя –
к человеку
человек.
(Перевод с украинского)
++++++++++++++++++++++
*
А людині свідчити, іншого проживаючи –
більше і за любов.
І несу подалі від залізного часомлина
теплий видих твій, дитячі садна і помилки, гіркі дорослі слова, таємниці колючі,
червонясті жарини віри, ранкові судоми розгубленості,
по зернині – проростати в безпеці.
І в найгустішій пітьмі,
коли не видно нічого, не видно навіть мене,
я несу тебе самого, як птаха, що поранився об свій страх,
обережно, аби не зашкодити:
я знаю твою дорогу,
не спиняйся.
У селі придорожньому скінчилась недільна служба.
Обіймаючись, розходяться погідні парафіяни
і Христос позирає на них з-під повік припухлих.
Збита край автобану сарна
вигинає шию, ніби заснула жінка,
і поліцейський стоїть над нею,
ледь не плачучи.
І отак –
повз бога розіп'ятого,
повз убитого звіра –
до людини
людина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968223
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 13.12.2022
автор: Станислав Бельский