Цитата: «Потрібно мати віру. Навіть на дні чорної діри завжди буде світло просвічуючи крізь.
Потрібно просто повірити, щоб побачити його“.
Це було місто всесвіту з безліччю доріг. Усі дороги ведуть до однієї точки.
Дороги були названі на честь багатьох релігій та богів, а пунктом призначення було загальне братерство людей.
Був один момент, я знаю, коли було тихе та прохолодне місце з хмарним небом
та рідкісними зірками тут і там.
Я трохи прогулялася і раптом настала темрява
і дивилася у відкрите небо, уявляючи, що якщо за цими небесами є невидимий паралельний світ,
і вони спілкуються з нами через хмари, утворюючи форми,
що дивляться на нас.
Місяць був яскравим, і ми можемо бачити хмари навколо нього.
Я дивилася на формації, які вони утворили
і намагалася розшифрувати з них якусь інформацію.
Спочатку я не могла знайти якихось утворень,
що нагадують якісь з відомих нам речей/об'єктів,
тому якийсь час я ігнорувала їх і продовжувала йти.
Під час прогулянки я випадково подивилася на небо
та утворилося щось схоже на смак всесвіту,
не усвідомлюючи того, що ти тримаєш усередині.
Наче кожна частина вас вибухає, намагаючись відскочити від гравітації кожну секунду,
але боротьба завжди закінчується всередині.
Це схоже на чорну дірку, де гравітація безмірна,
і кожна рука допомоги подібна до світла,
що намагається проникнути всередину, щоб втішити вас у темряві,
але в результаті ви отримуєте синці від вашого сильного гравітаційного поля.
Це як стояти біля сингулярності та голосно кричати людям на горизонті подій,
де ніхто, окрім тебе, не чує твоїх криків.
Це все одно, що довіритися компактній масі тільки для того,
щоб усунути темні рухи і ваше існування,
що змушує кожен атом обертатися і обертатися,
а потім раптово змінювати траєкторію тільки для того,
щоб потрапити до чогось хорошого.
Це як приймати енергію з навколишнього середовища,
якби вона була теплою, прохолодною, темною, латентною
і не приймати все, що знаходиться за межами ваших можливостей,
тільки для того, щоб у результаті утворився потік енергії,
пов'язаний кількома вузлами… готовий вибухнути!
Будучи людською чорною діркою, ви розумієте,
що насправді відчувається при злитті та розподілі,
як відчуваються вибухи, як відчуваються порожнечі, коли все,
що залишається позаду, – це якісь задушені шматки,
єдиний вихід – шукати енергію.
Ну і що, що для цього потрібно поглинути тисячі зірок...
Тому що ваша початкова стадія теж була Зіркою.
Хто втомився занадто довго тримати і вбирати все в себе,
але кожна зірка має кінцеве життя, і коли вони вибухають,
вони сяють найяскравіше.
Хіба не трагічно, що вмираюча зірка, випромінює найбільше!
Я маю на увазі, чому?
Чому хтось повинен споживати себе тільки для того,
щоб прикрасити іншу галактику? чому?», я хапала ротом повітря,
коли говорила.
Кожне око в кімнаті дивилося на мене, бо вперше я казала все це…
Все, що я знала, було правдою.
Я продовжила: «Знала б я, як це бути нейтронною зіркою,
колись масивною і сяючою,
а тепер зіштовхуваною зі своїм внутрішнім я тільки для того,
щоб досягти кінця свого життя.
Хіба я не знала, як це — існувати посеред галактики,
де сотні зірок протистоять вам щодня,
але ваша присутність відчувається лише тоді, коли вона пов'язана з іншою матерією.
Хіба не знала б я боротьби тяги впасти в Сизиги, але тільки закінчуючи забуттям.
Хіба я не знала, як це пропустити кожен кратер усередині мого тіла...
Тільки моє тіло все ще чекає, коли астронавт прийде
і врятує мене від цього гігантського кратера в моєму серці...
тільки якщо він зможе перетнути пояс астероїдів».
«Знала б я, як це — колись бути пульсаром,
а тепер стиснутись до дрібниць і закінчити ось так…
Хіба я не знала б, як це боляче та невимовно….
Бути ЛЮДСЬКОЮ ЧОРНОЮ ДІРОЮ!»
Якщо знайти світло зірки складно, ми не повинні турбуватися про його пошук,
натомість ми повинні розвинути відчуття того, що воно теж знаходиться в темряві,
зрештою, можливо, це світло зірки було не таким.
Він не призначений для того, щоб нас бачили, а лише для того,
щоб ми його відчували.
І тоді вам не потрібно турбуватися про те, щоб відкрити двері та вікна,
щоб впустити трохи світла зірки, тому що тепер світло зірки всередині вас,
ви його відчули і задоволені тим, що ви відчули.
Я відчувала, що спостерігають за мною. Це зміцнило мої думки про те,
що за мною спостерігають із паралельного світу.
Я посміхнулася про себе і подумала про послання, яке намагається донести до нас.
Я продовжувала думати про це, і раптом мені спало на думку повідомлення.
Я зіставила весь сценарій із нашим життям і зрозуміла його.
Все просто: я в даному випадку представляє Людей,
Небо представляє наше життя, Місяць представляє наш розумовий процес,
просто приймаючи його за «Мозок», а хмари – це рішення.
У всіх нас є кілька проблем у нашому житті, для яких ще потрібно знайти рішення.
Ми дивимося на проблему з однієї точки зору і здаємося,
коли рішення не знайдені, так само, як я здалася, коли не побачила жодної хмари.
Але якщо ви витратите час і зачекаєте деякий час, поки не зійдуться кінці з кінцями,
ми зможемо знайти рішення, приховані в темряві, так само, як ми чекали руху місяця,
який пізніше оголив приховані хмари під її світлом, який не з'явиться раніше.
Зрештою, я зрозуміла, що за цими небесами немає паралельного світу.
Насправді це всередині нас, що ми не можемо досліджувати себе,
тримаючи його в темряві і не дозволяючи своїм думкам висвітлювати його, щоб розкрити себе.
І це залежить від того, як ви будуєте свій власний паралельний світ.
Використання літератури:
1. Тумановський Є. Драма, Містика, Сучасна проза Чорна діра: Драма, Містика, Сучасна проза/Єжи Тумановський, - 2019. - 58 с.
2. Соль Д. Фентезі Дарина Соль фентезі Джоан: Фентезі/ Дарина Соль, - 2023. - 393 с.
3. Бушбі А. Худ. Література Кишеня повна зірок: Худ. Література/ Аїша Бушбі, - 2021. - 328 с.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2023
автор: NaTa Ly