Котилося щастячко
з високої гори,
До людей заглядало,
стукало в двори.
Де ж тут можна зупинить,
щоб перепочить?
Та була така ця думка,
на одну лиш мить.
Десь його давно чекають,
мріють довгий час,
Той, у кого вогник
щастя вже давно погас.
Підсобить йому там треба,
вогник засвітить,
Від думок цих безнадійних
треба захистить.
День повільно догорає,
вечір йде навстріч,
Зупинитись де, не знає,
та не в тому річ.
Утомилось уже щастя,
невже люди всі щасливі?
Посміхнулось тоді щастя,
чому ж лиця в них тужливі?
Призадумалось небога,
шанс ще є - і знов в дорогу
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983532
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2023
автор: Cнежана