Можно, я скажу ещё?
Довольно странно делать вид,
что именно нас обошла стороной эта вспышка,
рыбьим телом удар о речную поверхность,
думать, что нас не коснулась паника
майской зелени, выхваченной из ночи
лисьим движением прожектора.
До сих пор мы думали так:
ничего не изменилось,
не изменилось ни одно из имен,
объясняющих мир, заполняющих его
телефонные книги
своим присутствием.
А сейчас посреди улицы
произносишь слово "любовь" –
и оборачиваются все,
будто обращаешься именно к ним,
будто именно они несут на себе
эту терновую корону
влюблённых.
Может, именно теперь и стоит сказать –
изменился контур звучания,
как русло после долгой
работы тяжёлого потока.
Язык, как другое имя любви.
Язык, как доказательство существования
нашего потустороннего мира –
не отступает от тебя, будто овчарка, что именно тебя
выбрала в утренней толпе и теперь
преданно стережёт твоё лютое одиночество.
Будет глубже, чем память,
будет дольше, чем выдох,
и когда я уйду, то услышу тебя и с той стороны молчания.
Потому что нет ничего проще,
чем пение.
Ничего печальней, ничего честней.
И тишины нет –
есть лишь наш страх заговорить.
И смерти нет –
есть лишь наш неразборчивый почерк.
04.06.2023
(Перевод с украинского)
+ + +
Можна я ще скажу?
Доволі дивно робити вигляд,
що саме нас оминув цей спалах,
удар риб’ячим тілом об річкову поверхню,
думати, що нас не торкнулася паніка
травневої зелені, вихопленої з ночі
лисячим рухом прожектора.
Досі ми думали так:
не змінилось нічого,
не змінилося жодне з імен,
що пояснюють світ, що заповнюють його
телефонні книги
своєю присутністю.
А нині посеред вулиці
вимовляєш слово «любов» –
і обертаються всі,
ніби звертаєшся саме до них,
ніби саме вони несуть на собі
цю тернову корону
закоханих.
Може, саме тепер і варто сказати –
змінився контур звучання,
як річище по довгій
роботі важкого потоку.
Мова, як інше ім’я любові.
Мова, як доказ існування нашого потойбіччя –
не відступає від тебе, наче вівчарка, що саме тебе
обрала в ранковому натовпі і тепер
віддано стереже твою люту самотність.
Буде глибшою, аніж пам’ять,
буде тривалішою за видих,
і коли я відійду, то почую тебе і з того боку мовчанки.
Тому що не вигадано нічого простішого
за співання.
Нічого печальнішого, нічого чеснішого.
І тиші немає –
є лише наш страх заговорити.
І смерті немає –
є лише наш нерозбірливий почерк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985790
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 10.06.2023
автор: Станислав Бельский