Розлука розрі́зала простори неба
На темінь і світло… Веселку і грім.
Зазублені ножиці нами у грі.
Зітліло кохання, згнило без потреби.
І вогник якийсь у душі відгорів.
Гриміло вночі… вирувало без тебе.
А сотня зітхань світле гнала у ступор.
Волаючи зливами в темінь: не йди…
Щоками стікали краплинки води.
У блискавці світ мій безрадісно гупав.
Ти десь за межею по краю ходив,
Комусь посміхався удавано-скупо.
І скраю веселки вмостився, можливо,
Рясний горизонт і з тобою пливе.
А я пакувала прожите в конверт.
Та тільки не склеїти згаслого дива.
Прощання кромсало нетлінно-живе –
Я ж ревно молилась: лишайся щасливий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986407
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.06.2023
автор: Білоозерянська Чайка