Чуєш, Нюсю? Я старію! Знаєш... помічаю,
Що частіше як колись білизну купляю..
В тебе теж таке? Про що ти? Та яку постільну?!
Ну не те щоб Вікторія Сікрет... Але все ж - натільну.
Ну, колись от одягались в новесеньке спіднє
Як то кажуть , віддавали із зарплати копійку послідню
Із думками про червону у зубах троянду
Й мрією, що мо станцюєш з кавалером танго.
А тепер? Усе змінилось! Вже не та картина!
В сумці маю пляшечку ... Ось... Валокардина.
Як вдіваю гарне спіднє- думки смердять хлором.
Раптом втраплю до лікарні, чи в морг - щоб не сором!
От колись...Робила фото - відкрию секрета,
Думала про щось хороше... Тепер про портрета
На граніті! Раптом що... То чи буде гарно?...
Щоб пристойно, як в людей. Скромно, не вульгарно.
Іще маю показник - алкоголь із бару!
Увесь чисто майже зник! Стоїть пляшок пару...
Переставила до кухні. В тісто підливаю.
Каже мій, що я на старість совісті не маю.
А поети про рукавчик в три четверті шпарять!
Знай: щодня труси новенькі - значить прийшла старість!
Валентина Дацко/ Урода
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987259
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2023
автор: Гонорова пані