Сонце палає,
пекельне від вибухів сонце,
Зело найменше і грудка цієї землі
Світлом пронизані й болем,
реальність - не сон це,
Літо рахує задимлені, стомлені дні…
День п’ятисотий – трагічний –
від спалення світу,
Кожний трагічний –
то вибухи, смерті і кров…
Рідний окраєць землі
відвойовано - жити!
З нею живемо. Лягаємо в неї ізнов.
Поруч зі смертю – у полі,
на відстані зброї,
Вже не відмити натруджених,
зболених рук.
Наші найближчі, кохані,
синочки-герої…
Хай береже їх молитва
од вічних розлук.
Радять змиритись,
та нам не пристало миритись,
Так від любові до матері
кріпне наш гнів…
Будемо битись, боротися,
праведно битись:
Разом ударим в ту нечисть
з гарячих стволів…
..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989157
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2023
автор: Світла(Світлана Імашева)