Пісні, веселощі й розмови
навкруг вщухали в той момент,
коли уперто знову й знову
сусід Микола їв цемент.
Трясли бунти, епохи й гасла
за континентом континент,
зірки народжувались й гасли,
а наш Микола їв цемент.
У мить найвищого натхнення
він плямкав ним, немов це мед!
Забувши все, ба, власне ймення,
прораб Микола їв цемент.
Він жер його несамовито,
корито з ним хапав і товк,
мов шанс востаннє кайф зловити,
трусив для ситості пісок.
Він кам'янів і був готовий,
мов ідол, йти на постамент,
аби лиш їсти знову й знову,
мов манку, зраночку цемент.
Він звик його з дитинства їсти,
як батько, дід, і прапрапра...
В його геном священним змістом
всотавсь цемент з піском Дніпра.
Коли сміялись всі навколо:
"Ти - безнадійний рудимент!"
Не зупиняло це Миколу:
Микола тупо їв цемент.
Він знав, що рано, а чи пізно
весь світ посиплеться в момент,
але залишиться залізно
його улюблений цемент.
Коли хиталися системи,
він мав вагомий агрумент:
крізь війни, темряву і терни
допомагав пройти цемент.
Центнер цементу зранку з'ївши,
він брав робочий інструмент
і йшов на серцю наймиліший
завод "Микола-їв-цемент"!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989805
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2023
автор: Олександр Обрій