Літній вечір…. сусідонька,
Запросила нас у гості,
-Моя люба лебідонька,
Йди помиємо всі кості.
Ми усім отим сусідам,
Чого з нами незнаються,
Та всупротив клятим бідам,
Проти нас єднаються.
І чого воно спитати,
Це, я так, ніби для слова,
Бо не вміють розмовляти,
Чи то морда гонорова.
Це тому, усе напевно,
Вони ж мають чоловіків,
Тож неспокій недаремно,
Бо їх терплять, як павуків.
Одна діва, ще й горбата,
Очі хитрі, як у мавки,
А друга, надто носата,
Ті зубиська, як у мавпи.
Як таких можна кохати?
Як зустріти злякаєшся!
Я всміхнулася,- Не знати,
Чи колись й дочекаєшся?
Щоб на тебе, він поглянув,
Тож недавно, так сварились!
-Та образи, все ж проковтнув,
Пізніш, згодом помирились.
На примирення, ми пляшку,
Винця вдало осушили,
Біля мене дихав важко,
Аж ледь- ледь, ми не згрішили.
Мої груди вже торкались,
Тої жа́даної плоті,
Вони ж ласки зачекались,
Я, як пташечка в польоті.
Бо себе, так відчувала,
То якби та й моя воля,
Вже жагуче б цілувала,
Та на жаль, зрадлива доля.
Правда він, спітнів бідненький,
Мов той пам’ятник, скам’янів,
На обличчі, геть блідненький,
Ой за мить, вже аж почорнів.
Каже, що, чи ти здуріла,
Є дружина, маю діти,
Хоч і бачу, вже дозріла,
Не чекай, не буде втіхи!
Я неначе й розгубилась,
Підбадьорити, все ж треба,
Кажу їй,- Що зажурилась,
Ти поглянь вгору, на небо.
Хоч і хмарно, сонце ж блисне,
Хай відійде те бажання,
Забалакала навмисне,
Їй плекала сподівання.
Що вгамується нарешті,
І пригадувать не буде,
Як кохалися в Алушті
Про той секс, нехай забуде.
-А пізніш, мене сполохав,
Вже тихенько прошептала,
-Як той сич, сердитий дихав,
Я мовчати обіцяла.
Як себе і її жалко,
Нема з ким, навідь зігрітись,
Катма пари, кохать палко,
Мабуть треба нам змиритись.
Міцно- міцно обійняла,
Ще й зронила, я сльозинку,
Ніби матінка вмовляла,
Як малесеньку дитинку.
Дяка Богу та в печалі,
Ми довгенько не сиділи,
Мов втопились у мовчанні,
Правда згодом збайдужіли.
Дві пишненькі, як троянди,
Чомусь швидко в крісла вклались,
Чи й розрадиш тут словами,
Але ж чесно…сподівались.
У бокалах скачуть кульки,
Мабуть досить, душу ятрить,
П’ють шампанське дві зозульки,
Серця тішить, щаслива мить.
За вікном, день спати тікав,
Жага трішки відпочити,
Тільки він, все бачив і знав,
Як самотнім важко жити.
2023р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992428
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2023
автор: Ніна Незламна