Сповиті золотом вересневі акорди
Шумлять у деревах журливо.
Навіює спокій струна монохорди,
Вібрує у такт серце й тіло.
Початок прелюдії і музика вітру
Нашіптує фугу мінорну.
Розкриє звучання й чудову палітру
Осіння пора неповторна.
На струнах серпанку ранок стиха зіграє,
В тумані загубляться звуки.
А сонце проснеться, зігріє, засяє,
Дзвіночком бринять сизі луки.
Шурхотять на деревах пожовклі листочки,
А пташина пісню співає,
Тужливо виводить про рідний садочок,
Що знов до весни покидає.
Стоголосся дощів забреде ненароком
І симфонія грає форте.
ПрийдЕ мелодійно із впевненим кроком
Осінь із заключним акордом.
05.09.2023
Ілюстрація з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993116
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2023
автор: Svetoviya