Так себе вести не можна, -
Лихословити безбожно.
Мабуть, я дійшов до краю,
Бо весь час я гну матюччя,
А чого і сам не знаю,
І самому вже не зручно.
Пре із мене чорна зав'язь, -
Матюгаюсь і не каюсь.
Виправдань мені не має,
Виправдання хоч і є,
Лихословлю навіть зрання,
Як сапожник той останній,
Хто почув, не впізнаЄ, -
Де ж та чемність, шанування?
Хіба пташка помічає,
Як прокинеться, - співає.
Ну, а в мене навпаки,
Наче пісня, - матюки.
А було, - казав товариш :
"Дивне щось таке, ти знаєш,
Якось раптом я помітив, -
Матюкатись мені стидно
При тобі, - це очевидно. "
Я йому : "Скажу по-правді,
Коли чую мат на маті ,
Мене нудить, наче вада
Завелась якась у мене,
Чи щось інше, я не певен.
Як від когось просто так
Мат я чую замість слова, -
Це для мене, як полова,
Зачипає, як будяк.
Та мені все ж якось дивно, -
Я ж не жінка, не дитина,
Не підходжу до святих
І не пнусь у їх ряди,
Та вважаю, - мат це гріх,
Й гидко слухати-таки
Усілякі матюки".
Це було, - та щось зі мною
Сталось, - лізуть матюки,
Це немов харкатись гноєм,
І дається це взнаки:
Став нестриманим, нервовим,
Загоряюсь як сірник,
Це як звичка нездорова,
І до неї наче звик.
І на жаль вже стали в моді
Вислови ці інородні.
То ж хай йдуть туди всі, звідки
Проривалися нерідко
Й плюндрували нашу мову!
Хай відсіється полова!
Та зажди!
Може й, прозвучить не ґречно,
Та будЕ завжди доречно:
Хай ідуть і назавжди
До боліт своїх, - туди!..
Ну їх к бісу! Хай їм грець!
З тим і казочці кінець!
P. S.
Мабуть, йду я в ногу з часом, -
Матюгаюсь раз за разом,
І вважаю, - таки можна
Отих нелюдів безбожних
Далі дальше посилати!
Хай стрічає їхня мати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994864
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2023
автор: Рунельо Вахейко