У гирлі віковічного Інгулу,
на берегах Гіпаніса стрімких,
раніше може ви цього не чули,
іще до козаків жили… жінки.
Тих доньок Ахелоя й Терпсіхори,
надовго Алібант запам’ятав –
вони вночі виспівували хором
і багатьом той спів останнім став…
Смертельні чатували їх пороги
в бистринах повноводної ріки.
Між бурунів стирчали біса роги,
що рвали подорожніх на шматки.
Одурений сирен чарівним співом,
сміливець не один життя поклав,
аж доки їх, заткнувши вуха мливом,
відважний Одіссей не подолав.
Перетворились фурії на скелі,
у камені застигли на віки,
і стали сяйвом на небесній стелі
співати мовчки скорені зірки…
Пройшли часи і знову Миколаїв
сирен московських дике рве виття.
Ті фурії гуртуються у зграї
в надії нас лишити майбуття.
Але рішучість нашу не здолає
ні фарисей, ні навіть Моїсей.
Упевнено крокує ріднокраєм
уже наш, український, Одіссей!
02, 03.10.2023
[i]1 Гіпаніс – нині ріка Південний Буг.
2 Ахелой – міфічний річковий бог, батько сирен.
3 Терпсіхора – муза танців і хорового співу, мати сирен.
4 Алібант – пізніше Град кімерійський, потім Дикий сад, нині місто Миколаїв.
5 Одісей – у грецькій міфології й епосі володар острова Ітака. Син Лаерта й Антіклеї. Один з головних героїв Троянської війни.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995319
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2023
автор: Олександр Мачула