Хмари всотують біль у краплини небесного плачу.
Мов сполохана тінь,страх давно потонув у димах.
Кожен здавлений зойк,кожен внутрішній схлип щось та значить,
Доки лицарів світла додому везуть на щитах...
Поминальні свічки обпікають і пам'ять ,і руки.
І лампадки крізь скло знов у засвіти промені шлють.
Линуть луни прощань.Ріжуть очі букети розпуки.
І зі споду душі десь за обрій вдивляється лють.
А Покрова яріє... Покрова зійшла падолистом.
Так,неначе комусь пишну постіль готує до сну.
В позамежних зіницях прийдешнє ховає імлисте,
І в осінньому сонці нам шле благодать осяйну...
01.10.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995398
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2023
автор: Вадим Димофф