Мою закарбуй усмі́шку... (авторський переклад)
Мою закарбуй усмі́шку –
Все рідше тепер усміхаюсь.
А знаєш, на кількасот ро́ків постаршала я, селяві.
Влаштовано все невтішно...
Все більше молюся та каюсь...
В садку з квіточками частіше спілкуюся на самоті.
У стані, бува, інерцій
Марі́ннями* сню під вербою.
А знаєш, душа не є птахом, скоріше, що квіткою є.
Мене закарбуй у серці
Щасливою поруч з тобою.
В думках закарбуй наві́к-ві́ки... І хай нас Господь збереже!
09.10.2023
*МАРІ́ННЯ (рідко) - те саме, що марення.
Запомни мою улыбку... (исходник)
Запомни мою улыбку –
Всё реже теперь улыбаюсь.
А знаешь, я повзрослела на несколько сотен лет.
Устроено всё так зыбко...
Всё больше молюсь я и каюсь...
С цветами в саду всё чаще беседую тет-а-тет.
Бывает, с ветвистой ивой
Делюсь сокровенной мечтою.
А знаешь, душа не птица, скорее, она – цветок.
Запомни меня счастливой
Стекающей воском свечою...
Запомни меня той прежней... И пусть сохранит нас Бог!
27.06.2022
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995743
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2023
автор: Олена Студникова