Як важко тоді посміхатись,
Коли в серці сльоза,
Коли вже бажаєш здаватись,
Навколо не сонце-гроза.
Так тяжко сміятися щиро,
А в грудях пустка давно.
В душі-пустолива могила,
Мій світ-невдале кіно.
Коли все чекаєш, чекаєш
На зміни та почуття.
Але давненько ти знаєш,
Що сіре навколи життя.
І дійсно, важко посміхатися, коли думаєш про щось далеке та потаємне. В ту мить, коли так кортить заплакати. Заплакати, аби серденько не боліли.Аби життя не здавалося пусткою. Навіщо тоді жити...
Але це думки пусті, непотрібні. Думки слабких духом людей. Ми ж не такі. Хто товаришує з римою - не може бути посередньою людиною, людиною з сірих мас.
|
|
