Проходять люди повз, всі повз...
Мов потяг переїде серця рани...
Мій світ змінився, тихо здох,
Лишились лиш святкові телеграми...
Кого любили - зникли в небутті,
Кого чекали- не прийшли ночами.
Любила всіх в своєму я житті,
Чекала всіх, вони втікли роками
Найважче бути завжди оптимістом,
У серці нести правду і добро.
Хотіла стати справді егоїстом,
Бажала виділяти лише зло.
Набридло думати, страждати навмання,
Коли душа моя руйнується натхненно,
Я одягаю усмішку з рання,
Дарую радість, сміючись химерно.
Проходять рідні, поруч, навмання,
Лишають часто в серці кривди, рани.
Я посміхнусь востаннє, знов зрання.
Ловіть листи, чекайте телеграми...
|
|
