Ніби все так , ніби і ні... Так важко у свої сімнадцять відмовитись від мрії... і все через коштовні папірці, точніше через їх нестачу. Просто, хіба все так просто. Хіба ці сни спроста? Я справді одержима. Одержима пошуком себе. Одержима мрією. Сьогоднішній дзвінок. Останній її осколок. Третій раз. ЇЇ добили. І в цьому моя вина. Все життя себе за це ненавидітиму. За те що так мала вірила в її здійснення. Платна форма навчання, пані Масляк, швидше подавайте оригінали, ми Вас рекомендуватимемо швидше подавайте...
- Ні, мені це нажаль не підходить , вибачте. Я завтра заберу докумети , спасибі...
А важкий клубок стискає горло.
Ну що ж пані Масляк. Вітаю тебе з похоронами мрії. Вінок потім тобі для неї організує Доля. Чому мене так мучать кошмари. Демони, Біси всяка нечисть і я її виганяю. А сьогодні вона була в мені. Як важко було боротись з демоном власної душі! Знову холодний піт, Знову ці видіння. Спочатку допомагаю людям боротись з ними а потім потребую сама допомоги. А поруч нікого.
Втім , так як і в житті. Скільки раз мене робила сильнішою Зрада. Спочатку покинула Матір, а останньою стала найкраща подруга. До чого Всевишній мене так готує? Скоро обов\'язково дізнаюся. Так , що ніколи мені не судилось таки стати слідчим. Так як і не судилось дізнатись всю правду про ту людину яку я 4 роки звала Матір\'ю. Важко та я впораюсь. Дякую , тобі Боже за все, що ти для мене робиш! Дякую за тих людей , що поруч! Дякую і пробач за ще один день проведений в мелонхонії та сльозах.
|
|