Кажуть усе коли небуть закінчується, вмирає, старіє, проходить. А я кажу є щось вічне, є щось надійне і ти сам робиш його значущим. Ти сам даєш йому право бути чимось важливим або тимчасовим. Лише ти вирішуєш чи потрібно тобі це все. Любов єдине, що є вічне. Вона просто перебудовується, переходить, будучи чимось великим у щось маленьке і навпаки. Але вона є, вона завжди присутня. І дивують мене люди котрі говорять, що її не існує. Так, ви її не відчуваєте, бо ви самі відмовилися. Обрали сторонність. Не торкатись і не бути з нею щоб потім не страждати. Та хіба це правильно!? Краще все таки помилятися, али жити. Краще вмирати з цими емоціями. Краще плакати від того, що було, ніж за тим що не здійснилося. Мене зрозуміють не всі, навіть більшість не дочитає докінця, єдине скажу, вічне існує - воно завжди біля вас. І любов це не жертва, це не муки, це не старждання і свідоме самознищення. Любов це приємний дотик теплих рук. Це хороше, правильне слово, коли за вікном падає дощ. Запах яблучного пирога і чай з медом. Розмова про все на світі і одночасно ніпро що. Це коли ти можеш бути один на один із собою. Любов є у всьому, що нас оточує. Ми самі наповнюєм звичайні речі цим еліксиром щастя. І ми ж самі відмовляємося від неї. Є різні люди, хтось робить щасливим нас, когось ми. Кажуть усе коли небуть закінчується, вмирає, старіє, проходить. А я вірю у безкінечне, у велике та вічне. Я знаю, що воно існує, що воно є. ("Калейдоскоп відчуттів" 15.01.2015)
|
|
