нарешті позбавлена кігтів...
руки засушені і такі не мої...
а от думки впізнаю, гади повертаються
вони зруйнують колись мою свідомість і психіку.
хоч і я їх і стараюсь контродювати, вони перемагають кожен раз.
виглядає так ніби я їм піддаюсь, хоча це не так...
хоча...
ні, іноді я хочу щоб вони приходили, адже тільки так я можу поянити своє ставленя до людей(близьких, рідних, всіх навколо) і до світу, до цієї ілюзійної реальності.
забагато думок...
думок більше ніж знань...
я стараюсь то якось компенсувати, але рідко виходить, що я розумію що то за грань, де межа?
а може її нема і я її видумала...
ах...довбані думки.
ладно. пора..
хоч почитаю...
па.
|
|
