Дуже боляче, коли із життя відходить дорога тобі людина.
Все дитинство вона бавилася зі мною, виховувала, намагалася дати мені щонайкраще. І попри те, що іноді була надто нав'язливою, надто опікувалася мною, я відчуваю, що зникла частина мого життя. Частина душі. Вона ніби відлетіла в небуття. І разом з цим залишилась отут. Під ребрами. З лівої сторони.
Спогади. Якісь життєві моменти. Як кінострічка в голові. Дивлячись на мене так і не скажеш, що щось сталось. Звичайний, навіть кам'яний вираз обличчя. Єдина хто не показує жодних емоцій. Єдина на яку дивляться, як на чужу. Холодна голова, руки, думки. Залишаюсь спокійною. На перший погляд. І на другий. Третій і далі. Та, яка дивиться пустотою. Завжди.
А всередині вирує злива. Злива емоцій. Справжніх кадрів з кінофільму. Мого життя. Нашого з тобою життя. Всі думають, що я неспроможна відчувати. Нічого.
Та по правді, навіщо жаліти померлих. Хай там як, а жалості потребують саме живі. Саме їм потрібне те, чого з таким поривом дарять мерцям.
І все ж, я буду сумувати за тобою. До зустрічі на тому боці.
|
|
