-Рецензія-
14 листопада – як довго я чекав на цей день! Бо саме у цей доленосний четвер – вийде очікуваний фільм «Тіні Незабутих Предків», який обіцяв бути найбільш якісним фільмом за часи нашої Незалежності. Інтригував трейлер, інтригувала історія, інтригувало усе, що я чув про цей фільм. Тим не менш, у моєму рідному Нікополі – його навряд покажуть ще скоро…
Місце неймовірного українського фільму, на який чекала уся країна, у Нікополі проміняли на «Сталінград» і інші російські прем’єри про лисих хлопців у абібасі. Це прикро. Я ходив, намагався зв’язатися із адміністрацією, та нічого не добився. Ну от як боротися із цими жахливими українофобами? Чекати «інтернет-прем’єри» - я не хотів. Саме тому вирішив поїхати у Запоріжжя.
Чотири години я витратив на виснажливу подорож у електричці до бажаного фільму. Увечері, все ж приїхав, зустрівся із друзями і ми разом пішли купувати білети. Друзів, не можу назвати українолюбами, та вони все ж були зацікавлені у якісному фільмі, який зняла їх Країна.
Моя подруга сказала таке: «Я майже до останнього не знала про цей фільм, та коли почула, продивилася усілякі трейлери, почитала трохи про нього і була вражена – я не можу пропустити такий фільм! Сама назва яка – я обожнюю містику і міфологію, і чорну готку, яку побачила у трейлері фільму».
В очікуванні ажіотажу на білети, ми не гаяли часу, та коли прийшли – було зайнято ледве не більше десяти місць – і це за дві години до початку прем’єри?! Люди, ви що? Це ж такий фільм! Як його можна було пропустити? Цілий день волонтери роздавали вам запрошення, навіть у кіно не лишилося жодної листівки! Ну, що я можу сказати… Нічого.
Я дуже не хочу спойлерити, та все ж розповім багато цікавого: із самого сюжету, аудиторії, яка його дивилася та власних післяфільмових почуттів. Хоча, якщо узагальнити сам жанр фільму – це кроссовер. Фільм – це мікс із жанрів двох: молодіжної комедії, і містичного трилера. Фільм – дуже вільний, як для нашої країни, хоча це і не дивно – він буде у прокаті не тільки в Україні. Хоча у Росії, я певен, росіяни сприймуть його із заздрістю. В них такого фільму нема і ще дооовго не буде!
Мені особисто було шкода готку, яка померла дещо передчасно і незрозумілим чином - проколенна гострими гілками, хоча... Бути може, це аналогія до того, з якою легкістю вона колола свою "ляльку-вуду-Руту", яка в момент смерті, своїми дерев'яними оченятами-гудзиками, дивилася Готцi Юлі в вiчі.
Трект Shadows Of Time пролунав лише під кінець, але моя улюблена пісня The HARDKISS (October) - прозвучала в середині фільму, що приємно здивувало!
В той же час, «Тіні» - це якась пародія за ширмою, звісно, на американський кінематограф , який вмістився лише в одному українському фільмі! І це також – великий плюс, його творцям. Дійсно, більш якісного та ефектного кіно в Україні – ще не знімали. Чого варті лише одні спецеффекти, - запитайте у будь-кого, хто був на прем’єрі. Хоча. Деякі моменти, могли б бути і кращими, більш пропрацьованими та детальними. Та я зрозумів, якісного матеріалу було ленти багато – тому багато чого взагалі лишили поза кадром. Може згодом і випустять режисерську версію, яка не буде так сильно різати очі «стрибками» сюжету, хоча, може це і є та родзинка режисера, і динаміка, яку він хотів внести. Я сам не люблю прописувати у розповідях усе у деталях без перерви. Це було б занадто нудно читати, а у випадку фільму – дивитися.
У залі, люди в голос постійно кричали, щось вигукували. Казали в голос багато речей, які залежали від рівня їх розумового розвитку, та це не робило їх менш смішними, при перегляді Тіней. Хоча аудиторія і була розділена на декілька груп людей, з зовсім різним баченням того, що відбувалося на екрані, я можу поклястися – ніхто не пошкодував, що подивився цей фільм – кожен у залі ці 2 години: реготав, здригався зі страху, хіхікав, відпускав перероблені слова головних героїв і так далі. Ось наприклад – хтось у впавщій на землю гілці побачив, побачив «тампон» та гучно поділився цими спостереженнями із залом, а хтось побачив гівно – що швидко поширилося по залу сльозами від сміху, напротивагу блондинки на екрані, якій зараз було не до сміху.
По закінченні кіно, усі сиділи і читали імена і прізвища з титрів – українські прізвища. Подруга сказала: «Аж гордість бере, - усі актори – наші!» Одна пара, виходячи з кіноазала після фільму, була живим прикладом того, що залишив після себе фільм. Дівчина вийшла перелякана, і тремтячи, скаржачись хлопцеві, як їй було страшно дивитися цю моторошну містику, а хлопець розривався від реготу, кажучи їй - це ж комедія, ти що? То чим «Тіні Незабутих Предків» гірші за американські фільми? Нічим – відповідаю я з гордістю і чекаю на нові українські фільми такої ж якості, на які я неодмінно піду, і покличу з собою друзів. А людей у залі – буде певно ще більше!
P.S. Поки кіно крутять у прокаті, дуже рекомендую подивитись!
|
|
