Коли сон вже не є відпочинком
А лише фільмом із сумним кінцем
Кожна ніч довжиною у нитку
Обірвати яку не вистачає сил
Не тому, що не можеш, а тому що не хочеш
І хоч як полин картина гірка
Однак надранок і вона ніби шматок цукру у чаї
Розчинеться на дні горнятка життя
Втриматись від спокуси у вісні ще важче
Ніж у реальному житті
І стерти обличчя ластиком легше хиба що на папері
Яка вже ніч, втомлюєшся рахувати їх
А в голові один і той сюжет
Ніби заклинив там у підсвідомості моїй.
Що робити? – Не знаю
І спитати у кого? – Так само – не знаю
Лише за кілька сотень кілометрів – я точно знаю
Живе причина моїх нічних жахіть
Але до болю таких п»янких.
Забути!
Все!
І прямо зараз!
Кричу на себе вже у який раз
Але не просто
Викинути те, що рідне вже не лише у моїх снах.
|
|
