Мчати б звідси, мчати далеко і без розбору, адже чи варто вдивлятися в обличчя до болі знайомих тобі людей, згадувати, що вас пов'язувало або коли вперше побачила його і зрозуміла, що це назавжди. Але такого відчуття не було, все стало сіро і буденно. Так, вона здобула те, що хотіла, до чого прагнула, що намагалась довести, але чи щаслива вона? Завжди ми задумуємось, в чому ж це щастя, де його знайти, куди піти, щоб з ним зустрітись і вже ніколи не відпускати. Але ж щастя то не якась мила особа, що гуляє вранішнім парком та вдивляється у небокрай, це зовсім інше. Так, ми не можемо його побачити, але можемо відчути. Він не має смаку, він має властивість зафарбовувати світ у такі фарби, назви яких ніколи не існували і яких ніколи не вигадають.
Я поспішала. Це для мене стало звичкою, щоб нічого не проґавити, не пропустити. Варто було жити відчайдушно, насолоджуватися кожною миттю, кожним днем, але це вже не Для мене. То було в минулому житті те щастя. Я не ставлю на цьому хрест, я знаю, що колись до мене повернеться моя бетурботна грайливість і впевненість у завтрашньому дні. А поки що я буду все робити, щоб потім цю безтурботність заполучити, хоча б на самий короткий період. Та це вже буде неважливо, адже я буду жити.
|
|
