Я сильна дівчина. Ніхто не знає нічого про мої почуття. Запитайте зараз в когось із моїх знайомих про хлопця, якого я люблю, а ніхто з них навіть не знає хто це. Якщо хтось і вгадає, то я, не зморгнувши оком, збрешу, що вони не вгадали.
Найцінніший урок життя дало мені в 11 років: коли іншим дітям приходили листи з Гогвортсу, мене зрадила найкраща подруга. Це дуже дитяча і банальна історія, але вона лишила в моєму житті незнищенний відбиток.
Я поїхала на літні канікули до бабусі в інше село, і за час, поки мене не було, моя подруга знайшла собі іншу подругу і розказала їй всі мої таємниці, та ще й зробила мене винною в розпусканні пліток за спинами інших дівчат, після чого вони влаштували мені бойкот.
Ні перед ким не виправдовуючись і не вибачаючись, я мовчки проковтнула все це, навіть потім помирилася через деякий час з подругою, яку, проте, більше ніколи не називала найкращою. Ніколи не згадуючи про це вголос. Але не забула про її зраду. Про те, з якою холодною ненавистю дорікали мені інші дівчата, висловлюючи свої думки.
Для себе тоді я зробила декілька висновків:
1. Ніколи не говорити за спиною людей те, що не могла б повторити їм в очі;
2. Дівчата – це зміїне кубло, яке готове жалити усіх, навіть (швидше «а особливо») змій поруч;
3. Людям не можна довіряти.
З цими нехитрими девізами я і продовжувала жити всі наступні роки. Я і досі так живу.
|
|
