Крутять бурі віковічні жорна,
Осінь осипає степ дощем,
А мені все рівно, неповторна,
Снишся ти трояндовим кущем.
А мені маячиться крізь зливу
Океан сріблясто-синіх трав.
Хто тебе створив, таку вродливу?
Хто тебе таку намалював?
Недарма ж космічною красою
Дихали роздолля степові,
Як мене в`язала ти косою
В божевільній тиші, в синяві.
Роки образ твій не затуманять,
У минуле стежка заросла,
Та зосталась в мене ти, остання...
Ти моєю й першою була.
Олександр Зайвий
|
|