Висловлю крамольну думку. Ми всі питаємо, чому така нещасна доля в України – благодатного краю з найродючішою в Європі землею? Часом думаєш – а, може, якби край цей не був таким благодатним, то й люди були би іншими? Більш стійкими, затятими й непримиренними у ставленні до ворогів, з оформленою, а не «розмитою» національною свідомістю, як, скажімо, гірські народи, які живуть на голому камінні, але борються за свою гідність до кінця? Можливо, не так легко було би після вибухової звитяги сповзати назад у комфорт напівсвідомого існування, коли можна «їсти, пити і хороше походити», ні про що більше не думаючи? За винятком часів штучно створеного голоду, в Україні це завжди було можливо, яка би влада не була, яка би мова не була, незалежно від того, чи ти господар у своїй країни, чи ні. Завжди можна було повернутися до своїх городів, садити свою капусту і більше нічим не перейматися. Нехай вони там собі чубляться, за якусь свободу воюють, а ми тут собі житимемо своїм звичним сільським життям, бо, слава Богу, що не посадиш – виросте. І який би москвофіл не трапився, ми йому – варенички з вишнями, та й заспіваємо, та й піддакнемо, аби лиш не нервувати його зайвий раз. Отож він і заспокоїться, а, може, й полюбить нас. Принаймні, сильно не ображатиме. А ще тепер нам ніхто не дорікне, бо ми узнали нові слова – «толерантність, «глобалізм», «європейство». Там, у Європі, національна боротьба давно вже не в моді, тож і нам нема чого напружуватись. О, а головне слово – «цивілізованість»! Ми тепер не байдужі , не боязкі, ми -- «цивілізовані»! Забути про своє, ділити хліб із ворогом, говорити його мовою, крутити його пісні – це не безхребетність і не зрада тих, хто поліг за гідність народу, це – «цивілізованість»! Ми ще й своїх зухвальців, які каламутять воду якимись вимогами, поставимо на місце. Скажемо їм чистою українською мовою: «А яка різниця?»
Цей історично вироблений конформізм угніздився в національній свідомості настільки, що й тепер, коли велика частина населення живе в містах, він визначає позицію багатьох тих, хто здатен вічно підлаштовуватись під «сильну руку», поступатися будь-якому хамству, будь-якому тискові і щиро дивуватися: "А що тут такого?"
Не можу ще раз не послатись на виступ Євгена Дударя, який напрочуд вдало вловив цю самозамилуваність українців, які свою «поступливість» видають за особливу чесноту:
Вказати шушвалі на двері
Відомий український письменник Євген Дудар розмірковує про те, чому український народ є гуманним та милосердним до…
youtube.com
https://www.youtube.com/watch?v=mFbKyRzMU7Y&feature=youtu.be
|
|
