розуміння поезії у нас загалом романтичне: нерозбірливі страждання, лірика-шмірика, нюанси і напівтони. давні греки однак, які власне першими і придумали читабельну лірику, не терпіли мутняка. їхні вірші виконували функцію урочистої прози. позаяк лірик з мене посередній, я взяв на озброєння античну тактику: нічого зайвого. мені нецікаво заглблюватись у складнощі душевних порухів. по-перше, не впевнений, чи у мене взагалі залишились якісь душевні порухи, по-друге, як правило це банальний невроз. мабуть, варто було б писати оповіданнячка, але ліньки.
|
|