Ти і досі лишаєшся в моїх думках….
Коли сірість зимового ранку, заганяючи сонне тіло в старий розхитаний автобус, малює по вікнах самотність тисячі лиць…..я вдивляюсь в її зіниці, а вони…вони кольору твоєї посмішки [..я таааак за нею скучила]…
Як тільки урбанізоване місто прокидається, я стаю на поріг його снів, я молюся навколішки, пошепки я прошу…..
можна завтра наснитись тобі ???…подихом вітру, чи солоним дощем або крихтою світла, що таїться у кутиках вуст, нецілованих мною вже ціле століття….
Це прозоре перекриття, що відрізало ніч від денного світла…заховало тебе, загубило…вже вічність блукаю…шукаю…. й знаходжу лиш грати…сталева відсутність тебе у зоні досяжності мого буття…
Ти весь час…увесь час у моїй голові…
Просто знай…
Параноя….хворію тобою….
Тільки ти вже здоровий …
Семиденна річниця прозріння…
|
|
