Хочеться померти... Моя любов - брудною ганчіркою біля твоїх ніг... І мені від тебе нічого не треба (уже навіть і дитини....) просто хочеться, що би ти прийшов і... втамував би мою безмежну і нестримну жагу в тобі... Твої очі, рухи, ганебні звички, вдавана приязнь, що підкріплює аддикцію і... просто ти - власною персоною... Знаєш, поки я стукала кнопками клавіатури - мою голову навідала думка: так як я - його ніхто не кохав, та навіть більше! ТАК НІХТО І НІКОЛИ І НІКОГО не кохав... З другого боку - чи потрібно взагалі таке кохання?? Коли хочеться померти... Коли світ втратив барви... Коли єдиною ниткою, якою прив"язує тебе до себе Земля - це як переживуть батьки "таке твоє рішення"... Знаєш, я дохрена колись начиталася на цю тему (хотіла написать роман... романа не буде.. А що буде??..) Хтось, мабуть, би сказав, що це ніяка не любов, а хвороба! (невроз, депресія чи ще там казна-що...) Але повір мені - це дійсно КОХАННЯ, хай не в самому звичному для нас вигляді - але це воно... І на брудну ганчірку воно перетворилося, бо... я багато тоді дзвонила?... писала?... демонструвала почуття?... чи від фактів зовсім від мене не залежачих, наприклад, шрам від недопалка на твоїй правій руці?... Історія про це мовчить.... А я стараюсь не мовчати... Від того чи вдасться знайти контекст (життя вцілому чи хоча би свого) залежить тривалість... Від тебе нічого не залежить... Гіршим ти стати вже всеодно не можеш... Бо я люблю тебе... в сотні разів гіршим., ніж ти є насправді...
|
|