Довгоочікувана зустріч... настрій - на позитив... відсічення всього та всяк, що може похитнути його ідеальний...
Уткнувшись в його плече та припавши до його тіла як лишень можна втихомирювала "кохаю тебе", аби воно не пробилося на зовні, знайшовши шлях через вуста...
Зробила відкриття: виявляється людина не настільки досконала, як вважалося раніше... їй не вистачає однієї, так-так, саме третьої, РУКИ(!) І зрозуміла це, коли обіймала його, коли притискалася, коли хотіла відстань між нами більш ніж просто звести на нівець! Виявилося, що мені не вистачає рук для того, щоб обійняти його так, як мені того хочеться...
Життя в очікуванні наступної миті... коли можна буде до нього так само притиснутися, розтанути і солодким дивуючим (навіть його) голосом шепотіти:"як добре"...
|
|