У иконы мамины глаза -
замечаю в церкви ставя свечи...
Как же много хочется сказать!
Только молчаливые здесь речи...
Тихо я зажгу свою свечу,
с горечью промолвлю в мыслях: "Мама,
сколько я сказать тебе хочу,
самой дорогой и верной самой!
Были не страшны мне холода,
да и октябри не так дождливы,
когда ты всю жизнь могла отдать,
чтоб моя чуть-чуть была счастливей...
Покрестив украдкой каждый раз,
провожала в дальнюю в дорогу ...
Мамочка, я знаю: и сейчас
ты прощенья молишь мне у Бога..."
"У иконы мамины глаза ,
как до боли мне они знакомы! "
Хочется, чтоб сын мой так сказал,
вглядываясь в лик святой иконы. . .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863560
дата надходження 03.02.2020
дата закладки 10.03.2020
Я хочу паузу в житті,
Коли нічого не трапляється…
Застигне думка в німоті,
В повітрі тиша розчиняється…
Я просто дивлюся на світ
У звичній цій його буденності.
І він, сповільнивши політ,
До мене, може, теж повернеться…
І хай ця пауза – лиш мить,
Та раптом стане новим подихом,
І життєдайно забринить
Душа захопленням і подивом…
Цей світ в невпинній суєті…
І як він досі ще тримається?
Я хочу паузу в житті,
Коли на мить все зупиняється…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773200
дата надходження 24.01.2018
дата закладки 27.01.2018
Надежда в сердце живёт по-разному:
То улыбаясь миру прекрасному,
Пылая, как большой костёр,
То угасая с силой неистовой,
И оставаясь крохотной искоркой,..
Но что умрёт она – это вздор!
И разувериться – не заставите,
Мне этим только лишь сил прибавите
Искру разжечь и все забыть,
И не жалеть, о том что было,
И вспомнить то, о чём забыла,
Любить, надеяться и жить!
1989
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773208
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 26.01.2018
Був звичний день, таких – немало.
Додому він прийшов з роботи…
Дружина стіл сервірувала –
Щоденні клопоти й турботи.
Рішуче взяв її за плечі
І глянув якось дивно в очі…
Вовтузився надворі вечір,
Змішавшись з темрявою ночі…
«З тобою хочу розлучитись!» -
Його слова, як вирок долі!
І поглядом вже не зустрітись –
Не вистачає сили волі.
«Чому?» - її німе питання
Так і лишилося відкритим…
У відповідь – його мовчання
І її розпач: «Як же жити?»
Ніхто вечері не торкнувся.
Вона схолола, як кохання…
І аромат смачний не чувся,
Лиш чулися її ридання.
Він розумів її невтішність,
Та що ж, коли любов минула.
Вже інша пробудила ніжність
І звичний світ перевернула.
Щоб не здаватись зовсім підлим
І трохи згладити провину,
Він дав угоду їй на підпис –
Залишив дім їй і машину.
Вона угоду розірвала
І викинула за вікно…
І знову плакала, ридала,
Бо світ, як те страшне кіно.
Шматки угоди розлетілись,
Додолу вітер їх змітав.
Як мрії, об життя розбились.
І хто ішов, їх в бруд топтав.
***
Він не страждав, не хвилювався,
Вона ж бо стала вже чужа.
Лиш за роками побивався,
Було їх справді дуже жаль.
Тих двадцять довгих років спільних
Тепер для нього, як тягар.
Хотілось скинути, і вільно
В любов летіти, як до хмар!
***
А вранці він листа побачив.
І там – розлучення умови:
Вона усе йому пробачить,
А він призначить термін новий.
Щоб місяць ще разом прожити,
Благополуччя вдаючи.
Щоб сина звісткою не вбити,
Ще й іспити – одна з причин.
І ще…В день їхнього весілля
Її носив він на руках.
І от тепер вона просила,
Щоб цілий місяць було так.
***
З моменту нового кохання
Стосунки були на межі.
Хоч залишалась спільна спальня,
Та жили люди там чужі.
То ж, після довгої перерви,
Несе дружину на руках…
Незвичний стан лоскоче нерви,
І дивний хаос у думках.
Захоплені аплодисменти –
Така реакція у сина.
Непередбачені моменти –
Щаслива усмішка дружини.
І він лише відчув бентежність,
І сум’яття, і фальш, і біль…
Але майбутня незалежність
Була вже, як досяжна ціль.
***
Та з кожним днем вже легше було
Цю роль придуману зіграти.
Та в грудях щось пекло й тиснуло –
Те, що не можна розгадати.
В ті риси, що були кохані,
Щодня вдивлявся мимоволі.
В ті очі, що враз стали тьмяні
Від відчаю, образи й болю.
І незахищеність, довіра,
Бентежили його щораз.
І дивна легкість її тіла,
Що відчувалась кожен раз…
І ось упав з очей серпанок!
Ось чому легке її тіло.
Помітив він в черговий ранок,
Як вона схудла і змарніла.
Стояла біля шафи тихо
І собі одяг підбирала.
А він помітив, що на лихо,
Одежа завелика стала.
І тут він рухом несвідомим
Погладив рідне вже волосся.
Й до болю почуттям знайомим
У грудях серце зайнялося.
Він притиснув її до себе
Й підняв легеньке її тіло…
Вже місяць сплив, й нести не треба –
Угода втратила вже силу.
Та в серці все перевернулось…
Пішов до іншої, тієї.
Сказав, щоб все скоріш забулось,
Не кине жінки він своєї.
Ну, а дорогою додому
Багато думав про життя.
Чому, піддавшись «его» злому,
Ми топчем справжні почуття?
І не буденність тут буває
Виною краху почуттів,
А те, що люди забувають
Значимість кожного в житті.
І він, окрилений коханням,
Розкішний їй букет купив.
В листівці написав признання,
Прощення щиро попросив.
І обіцяв до дня останнього
Її носити на руках…
І з непідробним хвилюванням
Летів додому, наче птах.
Та ждала тут його новина –
Страшна й жорстока, як життя.
В лікарню відвезли дружину,
Й там смерть забрала в небуття…
***
Вона була смертельно хвора…
І поки він літав між хмар,
Жила на самоті із горем,
Несучи мовчки свій тягар.
І знаючи про неминучість смерті,
Все ж турбувалась про родину.
І хоч судилося померти –
Від стресу захистила сина.
Зусиллям волі наостанок
Сім’ю свою все ж врятувала.
І сину в пам'ять образ мами
В коханні й щасті залишала.
І приклад люблячого тата,
Й турботливого чоловіка.
Не зможе син інакшим стати…
Обом урок життя – довіку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757819
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 26.01.2018
Листопад метёт за окном,
Колокольный звон слышен издали,
Может, он зовёт к своей пристани,
Ну, а я тут всё о земном.
Вроде есть и семья, и дом,
Но порою мне очень хочется
Абсолютного одиночества
И подумать чуть о своём.
Поразмыслить не о делах,
А о том, что в душе обветренной,
Разобраться с приоритетами:
Что мне важно, что просто прах.
Сортировка уму нужна,
Пораскладывать, успокоиться...
Понимаю, что наносное всё,
За которым цель не видна.
Может, осень всему виной,
Заслоняет мне небо тучами
И тоской беспричинной мучает,
Накрывая меня волной.
Или это греховный груз
Постучался в дверь моей совести,
И теперь внутри осень роется,
Заодно отгоняя муз.
Всё проходит, пройдёт и грусть,
И, конечно же, жизнь наладится.
Дай мне, Боже, сил с этим справиться,
А хандра - то такое, пусть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758091
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 03.11.2017
Молитва, ставшая основой данного стихотворения, читается на Литургии в храмах на всей территории Украины, в том числе, и на неподконтрольной её части. В ней, кажется, заложено всё, что необходимо для наступления мира в нашей многострадальной стране. Не хватает только нашей с вами веры, понимания и отзывчивости каждого сердца. Вот ссылка на саму молитву:
http://orthodoxy.org.ua/data/molitva-o-mire-i-prekrashchenii-mezhdousobnoy-vrazhdy.html
Господи, помилуй меня, грешного!
Прошу прощения и у читателей за некоторые отклонения от оригинала, допущенные при частичном переводе этой молитвы с церковно-славянского языка, обусловленные также трудностями стихосложения и, конечно же, каюсь, недостатком квалификации автора стиха.
Владыко Вседержителю и милостивый Боже,
Молитвы наши слёзные прими.
Склонив смиренно головы, поклон земной положим -
Беда и скорбь над нашими людьми.
Мы сродников святых своих на помощь призываем
И просим, чтобы свет Твоей любви
Пролился в наши души, посмотри, ведь мы страдаем
Во тьме вражды, разрухе и крови.
Ходатайство Владимира-крестителя, что с неба
Вымаливает русичей грехи,
Сынов его, прославленных князей Бориса, Глеба,
На братьев не поднявших и руки;
Молитвы Феодосия, Антония Печерских
И с ними всех святых мужей и жен,
Которые слезами своих душ, когда-то черствых,
Очистились белее белых стен;
Прими и новомучеников подвиги святые,
И к правде исповедников призыв,
Которые спасительную Веру сохранили,
Трудами нашу землю освятив.
А Девы Богородицы прими Покров особо,
Предстательствует пусть Она за нас.
Молитвами Её от всякой брани межусобной
Избавлены мы были уж не раз.
Услыши ны, Спасителю, и милостивым буди
К страдающим по собственной вине,
Остави прегрешенья, научи прощать их людям,
И положи конец этой войне.
Крамолы, нестроения в измученной державе
Умерить можешь только Ты Один.
Поэтому надежду на Тебя лишь возлагаем,
Отца и Сына и Святаго Духа прославляем
Сегодня, завтра и всегда. Аминь.
На фото Киево-Печерская Лавра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757243
дата надходження 26.10.2017
дата закладки 30.10.2017