іди, іди, прасуй сорочку,
вари кисіль, мети поріг*,
нам не дівочить й парубочить
десь попідтинню, край доріг,
нам не лягати у постелю,
нам не хреститимуть дітей,
наш дім не стане капітеллю**
і не прийматиме гостей,
нам не закинуть недоладність,
нас не хвалитимуть за хист,
нарізно в нас і лихо, й радість,
ми -чийсь зневажений каприз,
іди, втікай, бо я - зневіра,
бо я - твій гріх, бо я - то смерть,
бо наше щастя - щастя Пірра,
обскубане й подерте вщерть,
бо ця любов - криниця болю -
кипить і хлеще через край,
заросле диким зіллям поле...
а там - життя, а там - розмай,
а там - залюблено й щасливо,
а там - усе не так, як тут,
іди... рятуйся, ріж наживо,
підпалюй, к бісу, клятий трут!
іди... іди... іди, на Бога!
слова цупкі, немов батіг
і гострі, як в боку острога...
а я не зміг... а я не зміг...
*Народний забобон - коли вимести хату після чийогось відходу, то він вже не повернеться
** Тут - основа (чогось)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884597
дата надходження 01.08.2020
дата закладки 25.10.2022
Дяка і присвята натхненниці
N. N.
Не дивуйтесь розміру й римі,
Що, мов вівці в кошарі, стрибають.
В творі є щось таке… Незриме…
Те, що інші навряд чи мають…)
-А що Ви знаєте про природу пристрасті???
***
-Пристрасть, то щось хімічне,
Білково-кислотні реакції,
Якесь нетривке і невічне,
Молекул крихкі комбінації.
Чому Ви мене питаєте,
Мов подругу чи знайому?
-Подумала, може знаєте
Чи Вам щось про це відомо?
І чим же вас так образила,
Позлила, роздратувала?
Такими… Невинними фразами?
Взяла собі й запитала…
-Та… Дівчинка, раптом, хлопчика
Бере і таке запитує…
Я мав репутацію гопника,
Вправлявся з бейсбольною битою…
-Мені це вважати погрозою?
-Та ні… Я – такий, поганий.
-Ви гарно пишете прозою.
-А я геть увесь у шрамах.
-А в мене красиві коліна…
-… І ніс, із одного удару.
-Я вчилася на «відмінно».
-Я пиво жлуктав на «парах».
-Щаслива, метка, прагматична
І люба для всіх, апріорі.
-Психований, непрактичний,
Нахаба, «ходяче горе»…
-Агресія, мат, пиятика –
Нелюбі, бридкі, неприйнятні…
-Я пив, матюкався і пики
Лупив і по буднях й по святах…
Давайте на «ти»?
– Навіщо???
На «Ви» філігранно й мило.
-Тому, що на «ти» зручніше,
А «Викати» вже несила.
-То, що ж, якщо просиш – будем.
-А, може, скажеш, як звати?
-Ну ти й нахаба! О, люди!
-Назвала ж тебе якось мати?
-Гаразд, нехай буде…Горпинка!
-Горпинка? Я так і думав…
Ти носиш в горошок хустинку?
А справжнє? Не скажеш? Сумно…
-Скажу, чому б не сказати?
-А я тобі не повірю…
Чомусь захотілось ридати
І вити підстреленим звіром…
-Чому? Через що образа?
-Не можу назвати причину.
Давай, якось іншим разом,
За місяць чи… За годину?
-А знаєш… Хочу признатись
У тому, що ти – найкращий!
-Та годі! Досить знущатись,
Я ж гультіпака й ледащо…
-Люблю!- ще хотіла сказати…
-Лише як частину світу?
-Та ні… навіщо брехати?
Тебе одного!
-Як діти…
А я відкладав це «на потім».
-Та я все і так зрозуміла.
Ех ти, задирака і гопник!
Мовчати вже, якось, несила…
-Звалилось, як сніг серед літа…
-Зненацька…
-Раптово…
-Неждано…
-Звабливе…
-Крихке і тендітне
Кохання…
-Коханий…
-Кохана…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858486
дата надходження 19.12.2019
дата закладки 25.10.2022
Хто зна, напевне, й ти такий, як я,
Такий, як я, чудний, зеленоокий,
А, може, в нас одне на двох ім’я,
Й горілку ти мішав з томатним соком,
Як я, в пропорції один до двох,
Читав ті ж самі у дитинстві книги,
Так само думав, що ти геній-напівбог,
Хоч тимчасово взутий у вериги*?
Так само свою любу обіймав,
Так само цілував кохані очі,
Вдивлявся в небо, влігшись поміж трав
В напоєні духмяним літом ночі,
Так само ніжно до грудей тулив
Свою новонароджену дитину,
Так само захлинавсь потоком слів
Чи кутався в мовчання пелерину.
Один і той же слухали хіп-хоп,
Його читав обом той самий репер.
Все так і є… Та я тобі – «укроп»,
Все так і є… Лиш ти для мене – «сепар».
Так, ти не звір, ми – люди, ти і я,
На «свій-чужий» розбиті вододілом,
У кожного – окрема течія,
І ти, і я – обидва під прицілом.
З тобою, може, стрілися б не раз,
Мабуть, знайшлися б швидко спільні теми,
Та «мушка»** й «цілик»*** - наш дороговказ,
Ми – вороги, і в тім нема дилеми.
Ти вб’єш мене, як буде зручний час
Та й я натисну плавно на гашетку****.
***
З тобою, може, й випили б не раз,
Та… Вороги… Така проста абетка.
*Вериги (верига — «ланцюг») — різного виду залізні ланцюги, смуги, пута, кільця на голому тілі для смирення плоті; залізний капелюх, залізні підошви.
** Мушка — частина механічного прицільного пристрою стрілецької зброї.
*** Ці́лик — частина прицілу
**** Гашетка - гачок для спуску зведеного курка вогнепальної зброї.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779436
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 25.10.2022
Хтось виписує вправно сонети,
Перехресні поєднує рими,
Я - штукар, хоч і кличуть поетом,
Може б, краще подавсь в пілігрими?
Став би дервішем, маю задатки -
Божевілля, "прокляття Кассандри",
Одягнувся б у дірки та латки
І подався босоніж у мандри...
Хтось в шеренги шикує катрени,
Я ж і слова не знаю такого,
Я - штукар, бо байстрюк Мельпомени
І якогось підпилого бога,
Лицедій, блякла тінь Арлекіна,
Вбогих вулиць кумедна гримаса,
Коломбіно моя, Коломбіно,
Не моєї ти хижі окраса...
Хтось верлібру плете арабеску,
Думку нитки сховав в візерунок,
Я - штукар, мої вуличні п'єски -
На гірчиці забовтаний трунок.
Самозваний філософ без цапа,
Тупиковий кінець від галузки,
Я - на пазли порізана мапа,
Може б, склався докупи, та - дзуськи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785780
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 25.10.2022
"Ось так, ось так... " - вицокує годинник,
Знущається: "Ось так тобі і треба!",
Відмерлі осипаються хвилини,
Куди вони, до пекла чи на небо?
"Ось так, ось так!" - співає в ритмі фрикцій,
Шаліючи від пристрасті кохання,
І байдуже йому чи підло-ницим,
Святим чи грішним, вперше чи востаннє.
"Ось так, ось так..." - сичить сталева бритва,
Пускає з вен гарячий струмінь крові,
Їй байдуже, чия скінчилась битва,
Їй байдуже чи з горя, чи з любові.
"Ось так, ось так!" - гробар вбиває цвяхи
В м'яку соснову дошку домовини,
І байдуже йому, чиї то одним махом
В останній дім осипались хвилини.
"Ось так, ось так..." - здіймаються легені,
"Ось так, ось так!" - знайшлося серце стуком,
Налякане, чому йому студено,
Йому одному, чом гарячі руки?
"Ось так, ось так!" - хихоче механічно,
Старий годинник стрілчатовусатий,
"Ось так, ось так..." -зациклено-циклічно,
Однаково у будень і у свято.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786518
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 25.10.2022
Мамо, скажи, як жити,
Де і про що благати?
Прикро так… Нащо, світе,
Став мені казематом?
Мамо, не тішать вишні,
Мамо, сади не пахнуть!
Чом же я зайвим вийшов,
Сірим безкрилим птахом?
Мамо, скажи хоч слово!
Чим залатати душу?
Чом мені все – полова,
Чом оте кляте «мушу»?
Мамо, кого питати?
Рідна, кого, крім тебе?
Ти – у глибокій хаті,
А я не бачу неба.
Сни мої – божевілля,
Клапті страшного дива,
Яв моя – то похмілля
П’яні речитативи.
Мамо, а, ЯК забути?!
Мамо, а, ЯК не знати?!
Рідна, скажи, як бути,
Коли любов – стигмати?
Мамо, я не злочинець!
Просто хотів любити…
***
Я залишу гостинець
Тут, на надгробку. Квіти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776522
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 25.10.2022
Я дякую тобі, мамо, за те, що мене народила,
Що, не чекаючи дяки, так просто та ніжно любила,
За те, що прощала, плекала, що плакала проти ночі,
Прости, що зтьмяніли дочасно та вицвіли твої очі.
Я дякую тобі, тату, за те, що удався на тебе,
Що очі мої зелені і в них відбивається небо,
Що я не навчивсь компромісам та завше ставав проти вітру,
Хоч знав повсякчас та напевне, що марно долати гідру.
Я дякую тобі, доню, за те тобі дяка від тата,
Що ти назавжди в моїм серці і радістю, й болем втрати.
Пробач, моє перше сяйво, мій вічний заглушений болю,
Прости… А за що – не знаю… Пробачиш, як буду з тобою.
Я дякую сонцю своєму, що вмило цей світ для мене,
Що стало блакитним небо, що очі її зелені,
Що ліктики збиті й колінця, що клопоти та турботи…
Хіба ж не напився по вінця, щоб мати й на радість квоту?
Я дякую тобі, друже, за те, що ми друзями були,
Я дякую за ті межі, які ми разом перетнули,
Що не шукав в мені вигод, не міряв моєї кишені,
Що радість та горе черпали все порівну та по жмені.
Я дякую тим, хто кохання мені, як могли, дарували,
Простіть, що ту радість водою солоною запивали.
Я дякую Тобі, Боже, що мама мене народила,
Любила, плекала, чекала... Чи сила їй, чи - несила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776131
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 25.10.2022
Павутинка-ниточка на стелі,
як єдиний, та вселенський гріх -
бруднить цноту білої пустелі,
що тієї павутинки? Сміх...
То - життя мого тремтлива нитка,
пальчиком зачепиш - перервеш,
підчепила, люба? Швидко... Швидко...
Не жалкуй за тим, що не вернеш.
Не шкодуй за тим, що не любила
І не плач за тим, що не твоє,
обірви ту нитку швидше, мила,
я змирився. Хай вже... Є, що є...
Кожному - своє. І всім воздасться,
кожен, що шукав - те віднайшов,
розповзлось примарне наше щастя,
що й не залатає жоден шов.
Розповзлось, розтануло туманом,
що уже не знати чи й було.
Ні, таки мені не стати паном,
рви ту нитку! На добро чи зло.
Евтаназія - гуманно й просто.
В тебе було й, певне, ще буде,
А мені той одяг не за зростом,
я - ніщо, я - марення бліде.
Буде пристрасть - вповні віддавайся,
ти прости, що я те перебив,
я ж - не Бог і навіть - не підмайстер,
щоб спиняти той чужий порив.
Розкладай, сортуй все по полицях:
де - кохання, де - любов і хіть.
Пристрастей людських тісна крамниця,
я ведмідь в ній, люба, я - ведмідь.
Клишоногий та неоковирний,
марив щастям й не зумів знайти.
Щастя - нетривке і надто спірне,
в тебе - інший, в мене щастя - ти.
Не даєш життя, то дай хоч смерті,
гострим нігтиком доріж початий край.
Страшно, люба, зовсім не від смерті,
перекрай ту нитку, перекрай.
Смерть - це звична за життя розплата,
я стомився та "іду на ви",
забагато, люба, забагато,
перерви ту нитку, перерви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775947
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 25.10.2022
Дзвінок у двері. На порозі –
В хустині вицвілій стара.
«Стомилась, - каже, - удорозі,
Та вже удома. Здрастуй, бра…»
«Ти хто така?! Тебе не кликав!
Не знаю й знати не хотів!»
Всміхнулася старечим ликом:
«А, що ж ти, рідний, остовпів?
Не пізнаєш? Я – твоя старість.
А ти й не думав, не чекав,
Що буде й в тебе така радість?
Ану ж бо, хлопче, не лукав.
Я ненадовго на гостину.
Допоки ще старечих сил –
Приймеш й небажану в родину.
Що ж, садови мене за стіл…»
І – знов дзвінок. Брудний безхатько:
«А чи впізнАє мене пан?»
«Не кум… Не брат… Не сват… Не батько…»
«Я – твій обідраний талан.
А що? Не рад? Чекав на інший?
Так кожен має, що надбав:
Хтось – в лімузині, хтось і піший,
Хтось – поповзом, а хтось – уплав…
А хочеш – щастя, хочеш – доля,
Мене, як хочеш називай…»
Переступив поріг поволі
І – теж за стіл, на самий край.
Та тільки зачинились двері
І ледь ввійшов у паз замок –
Ще хтось прибився на вечерю.
Дзвенить вимогливо дзвінок.
Струнка чорнявка... Брови – стріли,
І стан, немов сарматський лук
А шкіра - ніжна й сніжно-біла
І лінії тендітні рук,
Вуста в бажанні привідкриті,
Між губ – гарячий язичок,
В очах – вогнем горять софіти,
А погляд – гострий, мов гачок.
Кива правицею блідою:
«Чеканнями зморилась вщерть,
Та, все ж, прийшла. Я – за тобою.
Ходім. Пора. Я – твоя смерть".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774827
дата надходження 03.02.2018
дата закладки 25.10.2022
я не римую - я пишу,
без рим, без ритму, проти правил,
про хмари, ліжко, чашку кави
і про листочки споришу,
що в кучері твоїм застряли.
я не жартую, в чім мій жарт?
в заархівованому болю?
у горлі встряглому: "Доволі
солоних осоружних кварт!"?
чи, все ж, в ромашковому полі?
***
я не римую - я пишу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777099
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 25.10.2022
«Хлопці, рідненькі, тримайтесь, я з вами!
Господи Боже, чому ж так багато?!»
Пальці тремтять. Упаковки з бинтами.
Шини. Лангети. Джгути. Опіати.
«Милий, не плач, все позаду, благаю!
Лікар сказав – до Дніпра з першим бортом,
Все буде добре, хороший, я знаю –
Ще на весіллі поласуєш тортом».
Сльози ковтає. Яке ж там весілля?!
Лялька на ношах, безнога, безрука,
Тільки й того, що не справлять застілля
ВОрони, очі не виклюють круки.
Стогони, крики, благальне: «Сестричко…»
Сльози… Свої чи чужі утирати?
Мозок грубішає, мозкові звично:
Люди - ляльки із кривавої вати.
***
Що вона бачила після училища?
Тиск у бабусі, синці із порізами?
Раптом – повістка з дитинства в чистилище,
Від військкомату квиток із безвізами.
Жорна людей затискають, мов крекери,
В жменях війни й не таке переміситься,
Світ ущільнИвся до «наших» та «сепарів»,
Перевернувсь на потилицю місяця.
Що вона бачила? Мама в Італії…
Що вона знала? Відмінниця, староста…
Тихе дівчатко з очима печальними,
Ще не забруднений лихами паросток.
***
«Хлопці, не треба! Прошу вас, благаю!
Хлопці, не руште! Ви ж – «наші», не «їхні»!»
Посмішки хтиві супроти одчаю,
Проти ромашки - нагострені кігті.
«Хлопчики, милі, я ж вас бинтувала!» -
Ременем хльостко закручені руки,
Що ж ти, зозуленько, їй накувала
Вельон подертий та прірву розпуки?!
«Господи!!! Мамо!!!», а місяць-світильник
Дивиться байдуже крізь катаракту,
Стогне душа, мов розідраний «тільник» -
ДАнтове пекло в останньому акті.
«Милі, не треба! Ви звірі чи люди!?»
Думала – бачила пекло і спокій?
«Тихше, мала, із тебЕ не убуде!»
Пекло? Наївна… То був передпокій.
***
Темним - по білому, грішним – по чистому,
Глум над дитинною та безборонною,
Хтиві укуси по грудях – намистами…
Що їй з того, що назвали б мадонною,
До співчуття, до прийдешньої святості
Чи, навпаки, до чиєїсь байдужості,
Коли й до мертвих – нічого, крім заздрості,
Коли і світ – лише вияв безглуздості?
Ні, то не плоть, то кохання розірване,
Щирість та юнь. Кострубатою плахою
Стало життя. Над глибокими прірвами
Лине душа скалічілою птахою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778535
дата надходження 23.02.2018
дата закладки 25.10.2022
Як Бог роздавав святенникам – забули мене покликати,
Його я зловив за бороду і, нумо, і, нумо, смикати:
«Давай, не скупися, Боженьку, й мене наділи щедротами
Чи я не удавсь мармизою, чи й, може, у вас за квотами?»
А Він шарудів десницею у торбі з вселенськими благами
І щось діставав та відмірював простими земними вагами.
Та не буханцями важилось – дрібними із маку зернами
І сипалося на голову все маком, а думав – перлами.
А Бог примовляв, посіваючи: «Всього ти потроху матимеш –
Кохання, що ще не бачили, та стане воно стигматами,
Ти срібло, смарагди й золото мішатимеш із половою,
І буде тобі мальовано все чорною й пурпуровою,
Вода вже до вуст сягатиме й не зможеш її напитися,
Не будуть до рук даватися п’янкі виноградні китиці.
Ти матимеш і не матимеш ні щастя, ні сну, ні спокою,
Любов же буде взаємною, та туга буде глибокою.
І доля тебе дивуватиме такими чудними жартами,
Де інші добро хапатимуть – там ти порожнечу квартами.
Пусти мою, хлопче, бороду, хотів ти щедрот – так матимеш.
Тепер не помреш від голоду, та ситості вже не знатимеш".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774834
дата надходження 03.02.2018
дата закладки 25.10.2022
камін. тріщить. світляками
іскри вмирають у комині...
могли би сплестись руками
хоч би і геть незнайомими
зіниці такі великі,
ховають зелені райдужки,
кохання... воно - дволике,
та Богові з того байдуже,
а полум'я сушить очі,
нестерпно хочеться кліпнути...
все зникне - плече дівоче
і груди нахабно випнуті,
дрова, глінтвейн у долоні,
марою, фата морганою
зникає роса на лоні,
і та, кого звав коханою
зникне. А на підвіконні
приляже само́та в спідньому
грітись, мов кіт на відсонні...
а тіні зникають з півнями
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893557
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 07.05.2022
Люблю незвичних, трішки дивних, не комфортних,
Люблю таких, що не вливаються в цей світ,
Люблю замріянних, а часом, безтурботних,
Яким подобається сходити з орбіт.
Люблю цікавих, юродивих, не статичних,
Замислуватих, мов кросворди, і смішних,
Люблю нестримних, вольових, асиметричних,
Люблю реальних: то веселих, то сумних.
Люблю таких, які без слів все зрозуміють,
Люблю таких, яким довірюсь без вагань,
Які вогнем душевним в холод обігріють,
І мовчки витягнуть на світло зі страждань.
Люблю давно уже знайомих, вперше стрічних,
Люблю надійних, щоб пірнути в майбуття,
Люблю чуттєвих, щирих, чесних, довговічних,
З якими можна розділити це життя.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857651
дата надходження 11.12.2019
дата закладки 09.02.2020
Розсипала ніч над землею
Мільярди яскравих зірок,
Десь вітер цілує лілею,
Десь хвилі голублять пісок.
Десь мріють ліси смерекові,
Десь люди знаходять людей,
Десь тихо звучать колискові,
Десь сни фантазує Морфей.
Десь зірка у небі зникає,
В пітьмі залишає свій слід,
Що сріблом у небі палає
Крізь сотні і тисячі літ.
Десь тане цукерка солодка
В кишені чийогось пальто,
Десь в морі пливе тихоходка,
А десь пролітають авто.
Десь серце на когось чекає,
Десь в горі минають роки,
Десь вітер лілеям співає,
Десь пишуть поети рядки.
Десь місячне сяйво лоскоче
Холодну поверхню дахів,
Спи земле, спокійної ночі,
Космічних і зоряних снів...
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863413
дата надходження 02.02.2020
дата закладки 09.02.2020
Моя ілюзія у пічці догорає,
Ця бутафорія, цей біль, любов, журба,
Згорає той, кого насправді тут немає,
Кого придумала, на жаль, собі сама.
Фата-моргана - це лише омана зору,
І в ній не може бути справжніх почуттів,
Розчарування з елементами декору,
Яке прибилось до душевних берегів.
Насправді, поруч так реальності багато,
Тут стільки справжніх, не придуманих, близьких,
Яких реально можна міцно обійняти,
Ох, як багато біля мене тут таких...
Гори, ілюзія моя, зникай, благаю,
Вже досить ранити мене, достатньо, все!
Любов придуману в тобі ж і залишаю,
Хай вітер попіл твій по світу рознесе.
І догорів у серці той, кого немає,
Кого створила, наче скульптор, я сама,
Тепер збираюсь в ті краї, де вже світає,
Де все реальне, де придуманих нема...
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863480
дата надходження 03.02.2020
дата закладки 09.02.2020
Сідають на аркуш птахами
Даровані небом вірші,
На них я чекала роками,
Вслухаючись в тишу й дощі.
А муза раптово з'явилась
З забутого голосу й слів,
У небі вікно відчинилось,
Без всяких залізних ключів.
Мандрую з любов'ю землею,
Немов пілігрим між людей,
Із музою разом своєю,
З хрестом, що приріс до грудей.
Незнана, для світу незрима,
Не Стус, не Хайам, не Шекспір,
Я, просто, часом чую рими,
Які загортаю в папір.
Летять над старими дахами
Вітри, хуртовини, дощі...
Сідають на аркуш птахами
Даровані небом вірші...
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857892
дата надходження 14.12.2019
дата закладки 09.02.2020
Так хочеться скрутитися в клубок,
Втекти в свої зелені лабіринти,
Втекти від смутку, втоми, від думок,
Втекти в весну, лягти у гіацинти.
Так хочеться подалі від зими,
Від холоду, від вітру, від хуртечі,
Від снігу, що стає в очах слізьми,
Від подиху, який морозить плечі.
Так хочеться в обійми без питань,
Без слів в чиїсь гарячі ніжні руки,
Так хочеться в чиїсь сади мовчань,
Без болю, без прощань і без розлуки.
Так хочеться забутись хоч на мить,
Зайти в чиюсь самотню теплу хату,
Струсити з себе все, що так болить,
І схід разом з любов'ю зустрічати.
Так хочеться знайти до щастя шлях
В своїх зелених довгих лабіринтах,
За руку з кимось, з сонцем у очах,
Втекти в весну й лежати в гіацинтах.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859474
дата надходження 27.12.2019
дата закладки 09.02.2020
Пливу в човні я річкою життя,
Несе мене потік все далі й далі...
Пливу в човні вперед, у майбуття...
А що за звивом? Радість чи печаль?
Пливуть повз мене, наче береги,
Пливуть і залишаються позаду,
Тривоги, труднощі та вороги,
Мов очерет сухий... Я дав їм раду...
Махають вітами услід гаї,
Якими я гуляв колись доволі.
Попереду чекають нові дні...
Пливу все далі я в човнові долі...
Ще довго річкою мені пливти,
Де будуть, знаю, ще нові пороги,
Які потрібно вдало обійти,
Та маю сили ще, і маю змогу...
Несе мій човен бистра течія,
У хвилях чистих сонце так іскриться...
Десь там, за звивом, доленька моя
Мені свої відкриє таємниці…
Анатолій Розумний
22.10.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810915
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 22.10.2018
( Із власного спостереження)
З тобою поряд вся рідня і друзі,
Та по житті один завжди ідеш.
Себе тримаєш іноді в напрузі:
А раптом ти колись впадеш?
Спіткнешся об каміння на дорозі,
Чи ненароком в спину хтось штовхне.
І знов думки: піднятися чи зможеш?
Від цих думок тихесенько зітхнеш...
Навколо люди всі кудись спішать,
А, озираючись, собі гадають:
Чи зможеш ти без допомоги встать?
В думках про це, вони зникають.
А ти один, як палець, серед всіх.
Усмішки ще даритимуть.. О ЛЮДИ!
(Подумають, що п"яний від утіх)
Хіба, ви крові тої, що й Іуда?
А ти вставай, не клич на допомогу..
Ти - сильний.. Маєш волю до життя!
Тобі від Бога буде лиш підмога...
Таке у нас бува життя - буття..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797887
дата надходження 02.07.2018
дата закладки 09.07.2018
Ніхто, крім нас, не звільнить наш Донбас,
Бо тільки ми так волею п’янієм,
Настав сьогодні історичний час,
Коли для нас вітри попутні віють.
А значить це, що кожен з нас прозрів,
Наситившися братньою любов’ю,
Дух українства у собі зберіг,
Нам подарований Великим Богом.
Століттями нас гнули москалі,
Та дух наш, віру нашу – не зламати.
Нема для нас дорожчої землі,
Ніж ця, тому й життям за неї платим.
27.06.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797740
дата надходження 01.07.2018
дата закладки 09.07.2018
"Дармоїдка,- сказала зневажливо
Літній жінці розлючена пані,-
Я щоденно працюю обтяжливо,
Ти маніжишся десь, на дивані.
Чи в маршрутці товчешся удосвіта.
Не пропхаєшся в транспорт. Їй-богу!
Тільки знаєш, що скиглити "ой, біда"
І канючиш в держави підмогу.
Все старе порохно хоче пенсію
І субсидію, пільги і ліки.
Від податків я впала в депресію.
Щоб ви здохли, старі і каліки!
Ну, яка з тебе користь?" - ганьбилася
У маршрутці дебела дівиця.
А старенька лиш сумно дивилася:
"Має рацію ця молодиця".
Так, вона теж була молоденькою
І справлялась з роботою вправно.
Постаріла дочасно. Подейкують:
"Син єдиний загинув безславно."
І хотіла б, напевне, трудитися,
Тільки неміч - не любляча тітка.
Ой, як гірко, повірте, змиритися
З тим докором лихим:"Дармоїдка".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798598
дата надходження 08.07.2018
дата закладки 09.07.2018
Колись до неї я прийду,
Бо на усіх вона чекає.
Сама дорогу віднайду--
Тут ще ніхто її не знає.
Прове́ду поглядом німим,
Де сонце ляже спати,
Й на першу зірку подивлюсь —
Вони дорогу мають знати.
Пройдусь по піднятій пилюці
Шляху небесних чумаків
І по розквашеній багнюці
Під світлом тьмяних ліхтарів.
Забуду радість, біль і тугу,
Забуду все, що тут пізнала,
Забуду чорні й білі смуги,
Із чим ішла й що обминала.
Залишу всім благословення,
Хто йтиме стежкою сумною.
Попрошу щиро я прощення,
У тих, хто буде йти за мною.
Усе обірветься, як нитка,--
І не зв’яжу вузлом я міцно,
Не накладу на нього латку —
Й душа моя пізнає Вічність.
Колись до неї я прийду,
Та хай ще трішки зачекає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798255
дата надходження 05.07.2018
дата закладки 09.07.2018
Життя земне важке і загадкове:
В нім біль розлук, любові таїна,
І щастя часто згублена підкова,
І страх, коли вривається війна.
Землі болить, коли синів втрачає
(Ба, волі не бува за півціни),
Усюди на колінах зустрічає
Народ своїх героїв із війни.
Серця тоді у чорний біль закуті
Й не стихне він, й не зникне до кінця –
Сплелися в нім далекі війни й Крути,
І світова, й з Московією ця.
Життя, тебе не просто зрозуміти,
Коли ти є та вічна боротьба,
Коли сама людина собі мітить,
Що є для неї гідність і ганьба.
17.06.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798612
дата надходження 08.07.2018
дата закладки 09.07.2018
Мені дуже хотілося б знати,
Через сто, чи бува, двісті літ…
Чи зуміють нащадки спитати,
Чи отримають пращурів звіт?
Чи судитимуть правнуки наші,
Нас зате, що мовчали колись,
Чи з бідою залишаться чаші,
Я б тоді на це все подививсь…
Чи життя поміняють на краще,
Чого ми не зробили в свій час,
Чи назвуть, що були ми пропащі,
Чи тавро накладе хтось на нас?
Чи поставлять хрести на могилах,
Чи згадають колись з почуттям
І чи буде їх доля щаслива,
Ми ж за волю поклали життя,
Чи одягнуть, як ми вишиванки
І чи мову свою збережуть,
Чи по росах босоніж щоранку,
У поля прокладатимуть путь?
Років сто, а можливо, літ двісті,
Ми побачим з далеких зірок,
Чи зуміють правнуки розцвісти,
Чи взяли наш життєвий урок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798298
дата надходження 06.07.2018
дата закладки 09.07.2018
Скоро, скоро він зновузбурить серця...
Вільний переклад вальсу з російської
світлої пам’яті першої моєї вчительки
Насті Опанасівни Жолудь присв’ячую:
Давно, немов би з долею, прощались ми зі школою
Та щось зове нас знову в рідний клас,
У той садок із кленами й берізками зеленими
І вальс шкільний в душі звучить для нас.
Дівчатками, хлоп'ятами, малими гороб'ятами
Ми в клас зайшли - це в пам'яті живе,-
Там стали пізнавати ми і літери і атоми,
Бо кожний рік приносив щось нове…
Летять роки, клубочуться, про щось забути хочеться,
Та перший Вчитель – не для забуття,-
І на дорогах зоряних і на полях розораних
Ті учні, котрих Ти вела в життя.
І де б не побували ми,- про Тебе пам'ятали ми,-
Так незабутня Матінка дітьми,-
Була,поза програмою,крім Вчительки ще й Мамою,
Робила все, щоб стали ми людьми
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792697
дата надходження 22.05.2018
дата закладки 15.06.2018
У дитинстві я в бабуні
Довго проживав
І , якщо сказати чесно,
То - недоїдав.
Бабця, звісно, винувата -
Готувала стільки страв,
Що не міг я все доїсти,
Тож не доїдав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795187
дата надходження 11.06.2018
дата закладки 13.06.2018
Вважати може будь який баран,
Що їх пастух найкращий отаман,
А вовкодав страшний, як смертна кара,
Це охоронець їхньої отари.
Між тим, пастух із псом впродовж віків
Овець з'їдають більше за вовків...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784777
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 13.06.2018
Кардіодрама – інфаркт
***
Кардіодама - дама серця
***
Апетит приходить під час їзди (вагонні спостереження)
***
Ніщо чоловіче мені не чуже (неправильний переклад)
***
Друзья по ненастью – двое под одним зонтом
***
Словом, не горобець – сиди і не цвірінькай
***
Абонент поза – позиція для сексу по телефону
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689636
дата надходження 19.09.2016
дата закладки 13.06.2018
Як зручно мати пугало громади,
Тим, хто в сиріт бюджет щодня краде –
Під час АТО не критикуйте владу,
Закрийте рот, БО ПУТІН НАПАДЕ!?
Без бою здала Крим Кремлю еліта,
В Донбасі бійня п’ятий рік іде!!!
А влада, мінським папірцем зігріта,
Лякає: “Ша, БО ПУТІН НАПАДЕ!”
Ідуть з русні вантажні ешелони –
Кабмін торгівлю з ворогом веде,
Пресує тих, хто чинить перепони:
“Не заважайте – ПУТІН НАПАДЕ!”
Вожді-злодії нищать Україну,
Поки солдат останній не впаде.
Їх підлості й жадобі нема спину,
Терплячі ми, БО ПУТІН НАПАДЕ?
Невже нас справді ТАК зазомбували?
Невже народ наш знов поразка жде?
Невже дарма Герої кров пролляли
Й не встанемо…БО ПУТІН НАПАДЕ?
Чекаємо на знищення мільйонів
І віримо: МЕНЕ ЦЕ ОБІЙДЕ…
Й ведемось на брехливі забобони:
Як тихо будемо, то ПУТІН НЕ ПІДЕ!
Прокиньтеся! Московія відверто,
По всіх фронтах, давно у наступ йде!
Лиш з Банкової брешуть нам уперто:
“Не можна битись – ПУТІН НАПАДЕ!”
Давно пора вже встати усім дружньо,
Не боючись, що Путлер нападе,
Й піти у бій за рідну землю мужньо –
І світлий Миру День до нас прийде!!!
Слава націЇ! Смерть ворогам! Кіндрат & Корінь. 16.05.2018р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791969
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 13.06.2018