[i]Я – полум’я, так часто некероване,
Як блискавка спалахую й горю,
На пристрасті душевній сфокусована,
В життєвих бурях міцно загартована –
Стаю на прю…
Емоцій шквал… тепло… потоки полум’я…
Одвічний бунт в душі стрімких пожеж,
Розпечене повітря влітку полудня,
Розбурхана душа моя заголена
Пала без меж…
Для тебе – Сонце я завжди жагуче,
Жарина… феєрверк… або підпал.
Я – спрага, що так часто тебе мучить,
А може попіл… теплий та тріскучий…
Кохання шал…
Енергія вогню та насолоди,
В моїх очах – проміння перелив,
Обпалених чуттів безмірний подив,
Невміло хтось багаття так розводив –
Не загасив…
Очищення я, а не руйнування…
Рубаю зопалу, за мною – дим.
Стихія змін та магія бажання,
І свічки романтичне полихання
У царстві рим.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888465
дата надходження 11.09.2020
дата закладки 12.09.2020
Пустельна спека. Ні дерев, ні рік...
Ніде тобі притулку. Вічна спрага!
Розтанути б в тобі,- небесна суть...
Де Маргарити сміх. Де Майстра - слава...
Й купатися в дощах ранкових рос,
і жити... Жити простотою!
Та вибух на шкалі - апофеоз.
Сміх Маргарити тане за горою.
04.06.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881706
дата надходження 04.07.2020
дата закладки 09.07.2020
А я живу в чиємусь серці вже роками,
Тут, наче вдома, все знайоме і близьке,
Це жовте сонце, і це небо із зірками,
Бездонне небо, що мов стеля, тут низьке.
Якого можу я торкатись кожен ранок,
І кожну нічку розкладати в ряд зірки,
Під шурхотіння з щастя сплетених фіранок,
Що з вітром тягнуться нитками до руки.
Тут завжди добре, завжди затишно, привітно,
Тут все проходить: смуток, втома, сльози, біль,
Тут ніжна сакура роками буйно квітне,
Яка ховає від життєвих божевіль.
Комусь так хочу просто "дякую" сказати
За те, що дім для мене з серця сотворив,
В якому можу до зірок ясних дістати,
Який мене від всіх негод життєвих вкрив.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871392
дата надходження 09.04.2020
дата закладки 09.04.2020
...Навчила любити? Значить не марно
приходила осінь то ясно, то хмарно.
Здаля посміхалась,
Зблизька приглядалась,
Бувало, що й листям грайливо кидалась.
І йшли перехожі, такі усі різні -
веселі й бешкетні, серйозні і грізні.
Ішли і ішли, а один зупинився,
бо раптом у очі її задивився....
Чи щось в них побачив, а може здалося...
Куйовдив руде її вітер волосся,
вона посміхнулась йому, дивно наче,
бо вже зрозуміла палку його вдачу...
Та час невблаганно сказав їй :"Пора.
Уже на підході холодна зима".
...
Хоча, якщо серце навчилось любити,
то можуть і в січні розквітнути квіти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856006
дата надходження 26.11.2019
дата закладки 09.02.2020
Я не художник але я малюю
Яскраві квіти, ніжні почуття
Не будівник та вправно я майструю
З малих словечок неземне життя
Я не співачка але всі мотиви
Співають ніжно у моїй душі,
Щоб навкруги усі були щасливі
І почувались радісно в житті
Я не акторка але так зіграю,
Що сум пройде, у далі відлетить,
Я не скрипалька але відчуваю,
Яка струна ось зараз забринить
Не чарівниця але я чарую
Красою ніжних, щирих почуттів
Та від душі прекрасне все дарую
Чудові миті прожитих рядків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859801
дата надходження 31.12.2019
дата закладки 07.01.2020
Мати слабкість кохати не тих,
Мати силу відчути інакше,
Не шукаючи стежок простих,
Бути жінкою – кара чи вдача?
Мати владу почати війну,
Мати мудрість її зупинити,
Мати мужність сказати «люблю»
Не лише чоловіку, ба – світу!
Вірне серце спокуту несе
За доступність твою й непорочність.
Не кажіть, що краса світ спасе,
Не краса нас спасе, а жіночність!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406422
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 16.04.2019
Розчарування...Гірше не буває,
бо це - кінець всього, на що чекав.
Ніщо вже не дивує й не чіпає,
і, навіть ні за чим уже не жаль...
Омріяне - усе ж важливо вчасно.
Бо час іде, він - всупереч надій.
Дорога з назвою "Відкладено на потім"
веде до міста з назвою "Без змін".
А ще є місто з назвою "Ніколи",
туди ведуть дороги небуття.
Їх обирають душі, що доволі
на цій Землі набулись за життя.
І, долею вважається - наш вибір
пріоритетності для себе, шлях і час.
Куди й на що їх скерував - це й є той вимір,
який отримаєш - летиш, чи впав і згас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832391
дата надходження 11.04.2019
дата закладки 14.04.2019
«Ніч – наче вода старого ставу.
За чотирма стінами
Від зірок сховалися люди…»
(Федеріко Ґарсіа Лорка)
У ставку горобиної ночі
Втопилися зорі-дівчата:
Так тонуть мрії колисані
У вирі минулого.
Я не відав для чого
Люди каміння громадили
Муруючи стіни
Холодних сумних замків,
А вони лише сховатись хотіли
Від зірок, що очима блимаючими
Зазирали в душі вершникам:
Маркізам і мечникам,
Лордам і землевласникам,
Володарям хліба й худоби.
У глибокому ставі ночі
Ховаються чорні жаби
Цятковані золотом,
Ховаються срібні риби –
Друзі монаха Місяця:
Прочанина нетутешнього:
У яку далину осяяну
Мандрує він цими пустелями:
Пустками віків темних.
А в ставу горобиної ночі
Все топляться й топляться:
Як не пісні жовтої вивілги,
То русалки-дерева:
Княжата з руками зеленими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832161
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 13.04.2019
Від хвилювання наскрізь змок.
Б'є кулеметом серце, пам'ять.
І безліч в голові думок.
Що розривають і дірявлять.
Швиденько пляшку відкоркуй.
З горла я вип'ю половину.
Слова бувають гірше куль.
Підступно випущених в спину.
Але буває постріл в лоб.
І ціль, характер свій формує.
Життя дає лиш кілька спроб.
А честь - сприйма, чи ігнорує.
Тож про кохання не пліткуй.
На власну доленьку не сердься.
Слова бувають гірше куль
Які влучають прямо в серце...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823947
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 10.02.2019
А ти думаєш, здатна я зламати священні узи?
Пов'язати чоло і стрибнути невідь-куди?
Ми з тобою були. І назавжди залишимось - друзі.
Ми з тобою ніколи насправді так й не "були".
___
Та я знаю, як важко щодня малювати сни.
Але то є життя. І, на жаль, всяке може бути.
І не вийде змінити того, що зопалу зробив.
І немає різниці, що скажуть нам інші люди.
_____
Чи безглуздий. Чи хворий. Чи, може, така твоя віра.
Я не просто для тіла. Я вільна. Вперта. Жива.
Я нікого в тобі, на щастя своє, не зустріла.
Я нікого в тобі, на щастя своє, не знайшла.
20.07.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824262
дата надходження 05.02.2019
дата закладки 05.02.2019
Що означає бути собою?...
З цим розумінням рождається кожен-
Та важко його життям пронести.
Бути собою не всякий спроможен,
Поміж «акторів» себе вберегти...
Люди бояться лишатись собою,
Бути собою-не бути як всі
Вміло ховають «себе» за юрбою
Ховають все, що потрібно душі.
Ховають віру, Боже натхнення,
Ховають ненависть і щиру любов.
Ховають світло, часом затьмення
Натягують маски для світських розмов.
Від цього плачуть, навіть хворіють,
Від цього страждають, ночами не сплять.
Від цього тілом, духом сиріють
Забули як жити, творити, кохать...
Бути собою-це вірити в себе
Вірити в щастя, в майбутнє, в мету
Робити все, що важливо для тебе
Мати сміливість сказати «люблю»...
Люди плекають в собі небезпеку
З печалі й смутку, а може й страху
Вони ховають «себе» так далеко,
Що до життя загубили жагу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822990
дата надходження 27.01.2019
дата закладки 01.02.2019
В житті ніколи не здавайся,
Не відступай й на крок назад,
Своєї цілі домагайся,
Адже життя - не шоколад
Ти не лежи на місці пусто,
І не дивись у стелю ти,
Бо вибиратимеш не густо,
Ніколи не сягнеш мети.
Якщо ти ціль собі поставив,
Повинен ти до неї йти,
Вже плечі ти свої розправив,
Тож сміливіш сягай мети!
Коли обставини навколо
Тебе принижують і б’ють,
Ти розірви замкнуте коло -
У цьому сили справжня суть.
Коли усе йде проти тебе,
Й лишити хочеться усе,
Ти подивись на чисте небо -
Куди життя тебе несе?
Невже не знайдеш в собі сили,
Щоб лихо це перебороть?
Ну що, не можеш? Ти повинен!
Адже із криці в тебе плоть!
Якщо ти падаєш вдесяте,
То й підіймись в десятий раз,
Навчись себе перемагати,
Життя - це боротьба для нас.
Коли здається, що без шансів,
Що все задарма пропаде,
Борись, не сподівайсь авансів -
Мети сягає той, хто йде.
Ти вибрав сам собі дорогу,
Назад вже спалено мости,
Не до кінця - до перемоги
Повинен завжди ти іти.
І якщо в грудях серце б’ється,
Хоч і життя в тебе - не рай,
Ти знай: незламному дається.
Іди, бери, перемагай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816848
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 22.01.2019
Привчені ж сотні поколінь, що слід за наші ж
Податки-сльози, обиранцям від народу -
З кишені дякувати за їх працю: пляшка,
Конверт, завозики на дачку, щось по моді.
...Мов, не корупція – подяка, стопокло́нна.
Не тихе зниження ціни – а оборудка.
Не беззаконня – а пришвидшення, ремонти.
І не крутійство – точні рухи, точні збути!
Й вимагачі і шантажисти в тон подяк
Зазвично поки з нас деруть з шапчин до п,ят.
...Межа - тоненька, коли ми самі щось тичем,
І коли прайсом вимагають могоричі?
09.12.18 р. ( «До дня боротьби з українською корупцією» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816855
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 20.01.2019
Ідуть до магазину дід з онуком.
В думках у них – незчисленно ідей.
І тут слова у вухо Гени круком:
- Ховайся, внучку, вчителька іде.
Сказав я їй, що хворий ти, в постелі,
Коли дзвонила вранці у наш дім.
Що весь сніданок ти лишив в тарелі,
Що тілом вірус бігає твоїм.
- Ну, ти даєш, дідусю любий-милий.
Мені також дзвонила класна мем.
Сказав, що ти ледь вирвався з могили,
Що серце твоє дихає вогнем.
Що ліки підносив тобі й харчі.
Отож ховайся, діду, ти мерщій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811533
дата надходження 27.10.2018
дата закладки 14.01.2019
Не ображай жінок, їх доля не проста
З кудрявої малечі і до дорослих літ
Та не суди усіх, не знаючи і ста
І усміхнеться та, в якої серце - лід
Не ображай, ніколи, колись все повернеться
На суд повстанеш ти, там заповідь проста:
"Усі судимі будуть й добро все, відізветься"
Так не суди усіх не знаючи і ста!
Любов, турбота, біль, розлука
Це все супутники жінок
Жіноча доля це не мука
Але ж і не з квіток вінок
Життя, не зовсім як у казці
Та хочеться колись відчути
Все ж якесь диво, принца в масці
Слова любові й ласки чути.
В ваших руках це, чоловічих
Вся ніжність, щирість та любов
Добро велике живе вічність
Творіть частіше ж, ви його
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725507
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 12.01.2019
«… Що коли-небудь відпочинемо
У місті верхньому Леонардо.»
(Марина Цвєтаєва)
Незримі коти
Ловлять незримих мишей.
Корабель з вітрилами,
Що зіткані з променів
Пливе
До міста, яке збудував Леонардо*
Сьогодні –
Четвертого дня чуми**
Року Божого 1519-го.
А незримі коти
Все ловлять незримих мишей,
Які були б сірими,
Якби існували насправді,
А не в світі вигадок.
Але на то нема ради:
Незримі коти на службі,
Інакші б ті кляті миші
З’їли б рукопис –
Манускрипт таємний
На якому прозорими чорнилами
(Точніше прозолами***)
Давно доведена квадратура кола
Тим диваком бородатим:
Поетом струнких геометрій****,
Тонких ліній трикутників,
Гнучких парабол
Експонент нескінченних.
Примітки:
* - він і справді в той день в своїй уяві збудував ідеальне місто, що ділилось на нижнє – порт, та верхнє, що стояло на горі. Планувати ідеальні міста тоді стало модно.
** - чума тоді була не в долині ріки Луари, а в Іспанії, в Кордові.
*** - Лодовіко Моро вважав, що якщо вже чорнила прозорі, винайдені для тайнопису, то називати їх чорнилами не можна. Він навіть придумав неологізм – синонім виразу inchiostro trasparente – «прозорі чорнила» - слово inchirente. Я переклав це слово як «прозоло».
**** - Папа Лев Х колись висловився так: «Leonardus est auctor geometria novam, quae mihi poetica libri…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820802
дата надходження 10.01.2019
дата закладки 12.01.2019
Зібралася нині мати... подалась в чужину,
Аби дітям заробити трохи копійчину,
Аби борги всі віддати, та й щось заробити,
Щоб спокійно могла спати, та на світі жити.
Приїхала... чужа мова та чужі закони,
Без грошей, та без роботи, та без охорони,
Та Господь змилосердився- знайшла добрі люди,
Що роботу пошукали, не ввели в облуди.
Працювала, спину гнула, копійку складала,
Все, що могла, до гніздечка дітям посилала.
Дочка скінчила Медичний, син став інженером,
Їм квартири покупляла, машини, як мерам,
Хату спільну збудувала, би мала де жити
Та у старості глибокій дітей не просити.
А та старість білим птахом коси посивила:
Не та сила... все зібрала, чужину лишила.
Повернулась до родини- на рідні дороги,
Не впізнала свого двору, ні свої пороги.
І онуки підросли- бабусі не знають,
Діти скоса поглядають й не дуже вітають,
Не цілують рідну матір- двері зачинили:
Там не можна, там- покої, аби не смітили.
Поселили в літній кухні на старому ліжку,
Змирилася знову мати- аби їм не тісно.
Поділила дітей грішми, подарки роздала-
Сльози з очей покотились- за що так дістала.
Приїздили, як на дачу та гостей приймали,
Ну а матір в літній кухні завше забували.
Їли, пили, веселились за мамині гроші-
От, такі вже нині діти- " люблячі й хороші".
Стисло серце її в грудях... лягла, та й не встала-
Вічність тихо колисала, та тихо приспала.
Втихла з Богом- своїм Батьком, душу поєднала-
Ось так, любі, та чужина любов дітей вкрала.
Поховали ї сусіди... дітям не до того-
В них робота та кар'єра- у них повно свого.
Поховали, загорнули- лиш небо заплаче-
Знов подалась у чужину- най Господь пробаче,
Тих дітей, що так забули любити рідненьку,
Що не знали шанувати свою рідну неньку.
Так чужина розділила на дві половини-
Гірку працю материнську та дітей гординю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714450
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 09.01.2019
Поміж полів у дивнім буйноквітті
Лежить напівживе моє село,
А понад ним нависло лихоліття…
Таке лише під мор страшний було…
А ще ж недавно – сад при кожній хаті
І аж до ранку щебет солов’їв.
Ні, не були двори тоді багаті,
Та хати, мов гриби, росли нові.
Проснеться, було, ранок в синьоросах,
А навкруги – нові уже пісні:
То з травами стальні змагались коси,
Покоси навертаючи рясні.
Почується дійничок дзенькіт, відер,
Й мелодія доїльна молока…
Ще, склавши крила, у ярку спав вітер,
Поки пастух зі скотом не злякав.
Не сонце – півень селянина будить,
Вечірні плани проганяють сни…
Мов мурашки, у клопотах і люди,
Хоч їли борщик з горщика пісний.
Далеко роки ті вже відлетіли,
Нап’явши вільні крила й дітворі,
Хатини теж давно осиротіли,
Стежки заспоришились до дворів.
Коли ж розгубить вечір перші зорі,
Лиш де-не-де засвітиться й вікно…
Хто винен в цім? Реформи непрозорі?
Чи ми самі? Мені не все одно.
1.01.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820050
дата надходження 03.01.2019
дата закладки 03.01.2019
Була чесна дівка Міла -
Ще не зналася з коханням,
І брехати теж не вміла
(Було гарне виховання).
Молода, струнка, вродлива,
Виявить до всіх турботу,
То ж не було того дива –
Взяли зразу на роботу.
Лев Ісакович - начальник,
Міла - в нього секретарка,
І хоч шеф людина груба –
Фірма ця тримає марку.
Міла зранку вже у шефа:
(Не питає: «Як Вам спалось?»)
-Тут до Вас стоїть вже черга,
Ще з учора записались.
-Може вони в інший офіс?
(Відірвавсь від Інтернету)
-Ні, до Вас, бо всі питають:
-Цей козел у кабінеті?
Вчора всі вони кричали,
Аж доходило до сварки:
-Коли буде ця скотина?-
Доповіла секретарка.
Тоді шефу пояснила:
-Співробітники всі знають:
Бараном, козлом, придурком
Тільки Вас так називають.
Хоч би хто сказав, чи мовив:
-Лев Ісакович у себе?
Тільки й чуєш: -Тут падлюка?
Та йому в тюрму вже треба!
Так начальника вже зранку
Секретарка здивувала,
З цього дня ця чесна Міла
Тут уже не працювала.
Дівці думать не завадить:
Щоб приносить гроші в хату -
Треба вміти шефа гладить,
А де треба - то й збрехати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819784
дата надходження 01.01.2019
дата закладки 02.01.2019
Цінують поле не за бур’янами.
Не зачіска оздоблює чоло.
На війни ходять не за орденами,
А щоб тих війн нарешті не було.
Шанують пісню не за обертони.
Не кожен, хто на сцені, той артист.
Знімайте діадеми і корони,
Вони не зможуть замінити зміст.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819553
дата надходження 30.12.2018
дата закладки 30.12.2018
Рука дощу старанно креслить день ескізом,
Втрачає сніг грудневий білизну.
І водомузика звучить в гулкій репризі,
Думок потік снується в шумний нурт.
Хоч не буває все в житті людей гладенько,
І негаразди крутяться в душі.
Цей дощ гуде, ятрить, мов резонатор-дека,
Впадать у відчай, друже, не спіши.
Ти не журись, бо злива смутку ненадовго.
Ще глянець сонця в небі заблищить.
І рідний хтось знайдеться, втішить теплим словом,
Відчуєш силу і надійний щит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817290
дата надходження 12.12.2018
дата закладки 23.12.2018
Живого подиху тремтіння.
Будинки, погляди і сніг.
Буденність відкидає тіні
На льодовитості доріг.
Смакую вітру насолоду,
Жагу вгамовую мети.
Той самий мінімум свободи,
Який не кожному знайти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817654
дата надходження 15.12.2018
дата закладки 15.12.2018
Частенько приїжджаю у село,
Стає порожнім кожен раз воно,
Широка вулиця травою заросла,
А колись гамірною ж бо вона була.
Дитячий безтурботний такий сміх
Дзвенів усюди й радував усіх,
Сусіди були дружні, мов рідня,
Підтримували один одного щодня.
І білопінно так цвіли сади,
Стояли яблуні і груші у ряди,
Біла шовковиця теж кликала здаля,
Старіє сад, сохне дерев гілля.
А школа хоч маленькою була,
Вміщала нас усіх-усіх вона,
Ще - мудрості навчала і добра,
Вчителювала й матінка моя.
І досі однокласники мої,
Неначе рідні сестри та брати,
Коли зустрінемось, то згадуєм оте
Дитинство безтурботне золоте.
Село моє!Прошу тебе, живи,
Щоби було приїхати куди,
Я повернусь до тебе, не журись,
Лише на карті України залишись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804241
дата надходження 24.08.2018
дата закладки 24.08.2018
Присіла, зайшлася плачем –
Їжак торкнувся руки.
Бувають люди їжачі
І людяні їжаки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793033
дата надходження 24.05.2018
дата закладки 24.05.2018
Як розкошує світ новітніх трав
і листя ще без надміру сплетіння!
А щось у тім раю блукає тінню,
неначе світло хтось у нього вкрав...
А світ горланить любощами! В нім
для кожного чуття - потужна сила.
А тінь нікого тут не обігріла
й сама шукає темряви в тіні.
Для чого розкоші й красоти ті,
любовей вихор і кохань завзяття,
якщо одна любов колись віднята
тепер у тім раю - пекельна тінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789627
дата надходження 30.04.2018
дата закладки 30.04.2018
Продав Гриць корови й вівці,
йти щоб «в ногу» з часом,
взявся Гриць у Москалівці
торгувати гасом.
Налетіли контролери,
як мухи на м’ясо,
Грицько думав: «На холеру,
біля бочки, каса?»
А без того апарату,
Гриць брехав у звітах.
Та ці вміли рахувати,
бо «вища» освіта.
Згодом, в акті написали:
«Три мільйони винен»!
І Грицька оштрафували
на … сімнадцять гривень.
Мораль байки всім відома,
вічна, як на мене:
податківці йшли додому
з пачками «зелених».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785372
дата надходження 31.03.2018
дата закладки 31.03.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=sYDcpWBTpzo[/youtube]
Знову мерзну самотньо до ранку
Місто спить і мовчить телефон
Тільки кіт муркотить щось на ганку
На мелодію під саксофон
Тільки кіт муркотить щось на ганку
На мелодію під саксофон
Та мелодія кличе і плаче
Не дає аж до ранку кунять
Щось шукає у темряві наче
І не може ніяк відшукать
Щось шукає у темряві наче
І не може ніяк відшукать
Що сказати в мелодії хочеш
Саксофон, веселіше заграй
Розкажи чом блукаєш щоночі
Розкажи, свою душу не край
Розкажи чом блукаєш щоночі
Розкажи, свою душу не край
Може Муза твоя недалеко
У вікна все чекає і жде
Про кохання казати нелегко
Ніч світліє і тихо іде...
Про кохання сказати нелегко -
Придивись, може поруч іде
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782440
дата надходження 15.03.2018
дата закладки 24.03.2018
Без слів еспресо, без вершків, і навіть цукру.
В очах весь грішний світ з родзинками душі,
Я лиш зустрів тебе, а вже боюсь, що мушу
Лиш провести очима в парк до ліхтарів.
В глухих заплутаних провулках, міста Лева,
Знов сам не свій ходив і в натовпі шукав,
Ту парасольку мокру в синій колір неба,
Яку ще в березні тобі подарував.
Я рвав роки життя, на дні сумні та ночі,
І кожен Божий день, з душі зрізав шматок…
Щоб вкотре карі не прогавити ті очі,
Що приберіг мені, примхливий долі рок.
Весь час блукав, мовчав і думав лиш про тебе,
Коли хотілося кричати на весь світ,
Та вірив, все таки в кав`ярні вже на мене
Чекає кава - щастя всіх минулих літ!
Гірке еспресо в чашці, й тільки твої очі
І крапля кави на розніжених вустах…
Вона вже снилася, колись, посеред ночі,
Ця крапля чорна, мов перлина дорога.
Ти не втечеш у парк, не зникнеш десь за рогом,
В провулках тихих львівських, поміж тисяч лиць?
Бо нащо ж я тоді, вів бесіду із Богом,
І стільки раз просив в молитвах: Обізвись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784030
дата надходження 23.03.2018
дата закладки 23.03.2018
Є село на мапі світу
Уторопи зветься,
Люди щирі і привітні –
Так у нас ведеться.
На крутій горі правічні
Дуби височіли,
Послухаймо про що вони
Вночі гомоніли.
Старезні, мов діди,
Розкучерявили чуби,
Так шелестіли-розмовляли
І все мені оповідали:
– Скільки ми живем на світі,
Думаєм-гадаєм:
Ті прізвища загадкові –
Хто про них що знає?
Давно, давно Колодії,
Садівники, богатирі
Непереборну силу мали,
Навіть колоди вивертали,
Тому й наймення таке мали.
Ковальчуки – нащадки ковалів,
Звісно, з залізом справу мали,
А заповзятливі Клевці
Все їм допомагали.
То вбити цвяха, то кілок –
Й з Клевця зробився молоток.
Строжуки, Строжуки,
Дуб стругали залюбки,
Слюсарили Слюсарчуки,
Гребли сіно Граблюки,
Цимбалюк грав на цимбалах,
Ткачуки полотна ткали,
Біленчуків рід біленький –
Білий батько, біла ненька.
Демедюків пра-прабатько
Ой, мав пасіку багату!
І хто звідки ішов, їхав –
Медом пригощав усіх він.
Рід Думанчуків все думав,
Братовники – братолюбні,
Чайків рід пішов від чайки,
Що десь з моря заблукала.
Курищук мав птахоферми,
Кур! Незліченно, напевно…
Хрущі, мабуть, від хрущів,
Що коли весною цвів
Пишний сад, вони роями
Налітали, налітали…
Тодораки́, Тодора́ки
Ловили в Жужилику раки,
А давно Макійчуки
Засівали маківки.
А пра-прадід Лукачук
Вирощував часник-лук.
Був стрілець хоробрий Лучка,
Стріляв з лука влучно-влучно.
Димничі в давні часи,
Мабуть були пічники,
А, можливо, сажотруси?
Я вгадати не беруся.
Мельничуків давній рід
На горі мав вітровій,
Вітер ним крутив, хитав,
В торбу борошно зсипав.
Грицики в траві зривали Грицюки
І сплітали у вінки,
А Солинські сіль варили,
В селі юшечку солили.
Мав Карпʼяк ставів зо п’ять,
Коропів багато,
Баранюк мав сто!!! отар
Й вовну продавав він.
Городив коші Кошевко,
Кошелюк плів кошелі,
Пецюк сидів на опецьку
І замерзлі ноги грів.
Мабуть волочив городи,
Може походив з волхвів?
Невідомі родоводи
Прізвища Волощуків.
Кажуть були Бойчуки
Бойові захисники,
Та світом не воювали,
Тільки край свій захищали.
Є Онисько дуже близько,
Та не є Онисько низький.
А гуманний Гуменюк
Не образить навіть мух.
Вповідав казки Боєчко,
Ой, цікаво й дуже звично.
Ласійчук орав городи
Волами круторогими,
І були втомлені воли
Дуже ласі до трави.
Хтось казав що Бейсюки
Обрубали всі суки́,
Й бігли з суччям аж за Діл
Проганяти ворогів.
Від імен походять в нашому селі
Прізвища Данилюків,
Якобінчу́к, Яковенчу́к,
Філіпович, Григоришин
Григорчак і Захарук
І Гаврилко, і Павлюк,
Від Михайла – Михайлюк.
Мабуть, за часів прадавніх
І трохи пізніших
Прийшли Полюк і Стефанко,
Гаврилюк, Савʼюк і Пліхтяк,
Адамович, Дяків, Котюк,
Футуйман, Юзевич,
Середенко, Табахарнюк,
Скільський і Чуревич,
Никорович, Поціхович,
Залуцький, Скавронський,
Васильковський, Іванович,
Ніжевський, Курʼянський,
Одокійчук і Савіцький
Реберчук, Палітов,
Будзінський, Зелінський…
Скільки того цвіту!!!
Є ще в селі Сабадаш,
Досюк і Капчук,
Мазурак і Комищук
Шеремет І Фелищук,
Голдиш,Чукор, Палагнюк,
Томюк, Пристач,Отинюк,
Болдиш, Заячук, Грижук,
Дунич, Кіфор, Волярчук.
Може я щось призабула?
Випадково обминула?
Прошу всіх мене простити!
Всім бажаю дружно жити.
Прізвища всі загадкові,
Неповторні і казкові,
Хто їх предкам присудив –
Не казали те дуби.
Ще є в Уторопах прізвиськ ціла фіра,
Про них мені шептав дубок,
Та про “шпіцнаменаˮ писати я не смію,
Щоб не образити когось.
Щоб добрим словом ви мене згадали,
І все читали залюбки,
Мене в селі щоб пам’ятали
Й не проклинали мої кісточки.
P.S. В селі не було Скрегунців,
Симчичів і Бідашів,
А був тільки Вовкунець,
Ось історії кінець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781231
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 09.03.2018
Світлій пам’яті Ігоря Сердюка–
Героя Небесної Сотні,
кременчужанина загиблого
на Майдані 18.02.2014
Здавалося, звичайний був хлопчина –
Веселий, добрий – от і всі діла…
Та краща в школі, дівчинка Ірина
Йому і руку й серце віддала.
Романтик, своїм прізвищем пишався –
Усе йому вчувалося: сер Дюк!
У дайвінгу по-справжньому кохався.
Таким він був, наш Ігорьок Сердюк.
В житті його не вабила рутина –
Чогось живого прагнула душа…
Як на Майдан зібралась Україна,
На боротьбу натхненно поспішав!
Стояли, наче спаяна родина,
Усіх приймали, хто туди хотів!
І барикади зводили і шини
Палили від спецназу і ментів.
Здавалося, що розправлялись крила!
Було усе героям до снаги.
В єднанні братньому зростала сила –
Тремтіли всі злодюги-вороги!
У тій «ході», що на Верховну Раду,
Жовто-блакитний прапор підіймав!
Душа співала! Йшли сміливо, радо –
Для доні світлу долю здобував.
Та кат від жаху глузд останній втратив –
Стріляти у людей наказ віддав!
Упав одним із перших Сашин* тато
І стяг його, як саван, обійняв…
-------------------------------------------------
Батьки невтішні, доня і дружина…
Схилив народ коліна у пошані.
Оплакує і нині Україна
Героїв, що колись були звичайні…
*Саша, Олександра – так назвав доньку
на честь своєї матері Ігор Сердюк.
18.02.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781033
дата надходження 08.03.2018
дата закладки 08.03.2018
Посварилися сусіди, хтось когось образив,
І один із них про помсту подумав відразу:
Викопаю я сусіду яму біля двору,
Щоб упав він в неї вранці, бісова потвора.
Так і сталось. Серед ночі, мороком покритий,
Під ворота до сусіда прийшов яму рити...
Він копає і в уяві картини малює,
Як сусід вже пада в неї, який біль відчує...
Може впаде його жінка... Або хоч корова...
І радіє він, що помста буде пречудова.
Так копав він у задумі й викопав (О. Боже!)
Таку яму глибочезну - вилізти не може...
Може хтось для себе, люди, істину відкриє:
В яму першим попадає той, хто її риє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774600
дата надходження 01.02.2018
дата закладки 01.02.2018
І падає сніг, і знову розлючена вітром хуга
розказує змерзлим вікнам, що досі мовчати тут,
бо десь за Дніпром на Сході утратив хлопчина друга,
а дядько, такий товстенький, збрехав, що у нас все "ґут" .
І б'ється об дах пташина, сховатися у незмозі,
а сльози її гарячі - за хвильку іскристий лід.
Десь молиться воїн щиро при вірі та при морозі,
допоки товстенький дядько вибріхує цілий світ.
А нарід, а нарід бідний зачовгався до кошари,
ховається за тинами від правди і від вітрів.
Маленькому сину сняться щоночі страшні кошмари,
допоки товстенький дядько плекає брехню між брів.
Довкола біліє, біло зима настелила всюди
і ліжників, і перинок, і коциків - аж за край.
Вмирають на Сході хлопці, на цвинтарі плачуть люди,
а дядько товстенький знову розказує щось про рай.
То ж люто казиться хуга, і дряпає вікна, просить
не кліпати безсловесно, бо годі мовчати тут!
Бо скільки вже втрат безрадних, що треба сказати досить
товстенькому пишномовцю, що вперто торочить "ґут"!
16.01.18 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771655
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 16.01.2018
Для декого життя – актив:
Чого сягнув, що у запасі,
Машини, бари і прикраси,
В яку спільноту ти вступив.
Для інших «кредо» - джерело:
Чи руки чисті, чи у «шерсті»,
Чи працю вклав, чи за пожертви,
І чи не вимастивсь у зло.
Шукається отой баланс,
Як сенс життєвий, повсякчас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770563
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 10.01.2018
Летіти. Горіти. Хотіти торкнутись, побачити.
Згоріти дотла. І образитись - потім пробачити.
Кричати без слів...Чи мовчати - так голосно-голосно!!
Нутро оголити...від цього то тепло, то морозно.
Любити, жадати, боятись за мить усе втратити.
Вуста цілувати, руками всі вигини гладити.
Торкатись, в обіймах губитись, вкриватись "мурахами".
На землю раптовим дощем, чи у височінь птахами.
Світити, мов сонце у небі твоєму безхмарному.
Розквітнути, стати осяжною в світі примарному.
Із вітром весняним упасти до серця зерниною,
і там прорости, ставши разом з тобою єдиною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768124
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 26.12.2017
Ти з рук не випускаєш свій мобільний,
І падає волосся на ускіс,
І я ховаю погляд свій безсильний,
Так ніби хтось мене за горло стис.
В цю мить мене для тебе не існує,
Хай небо спалахне і вдарить грім,
І вже не я, а він тебе милує,
Як кобра здобич поглядом своїм!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767022
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 20.12.2017
́́́Складаю оду терпкому напою,
Що бадьорить і робить нас меткими.
О каво! Суть енергії твою
Не порівняти з трунками п'янкими.
Засмаглі зерна, сповнені натхнення,
Готові вмить з окропом поєднатись,
Щоби збагнути кави одкровення
І кожному глиб істини пізнати.
Своєю силою й снагою, ароматний друже,
З Богів напоєм можеш дорівнятись,
Бо в загадковому історії розвої
Прихильники були і будуть поклонятись.
Моя амброзіє ранкова! Духмяна мріє!
Чарівна ти у будь-якій оздобі:
Чи шапочка вершків тебе прикрасить,
А чи присмачить дрібка імбирю, кориці...
І навіть у класичному убранстві
Ти є окраса пані Філіжанки!
Ковточком вишуканим у блаженстві
Забути клопоти земної Забаганки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434459
дата надходження 30.06.2013
дата закладки 18.12.2017
Я кажу
Мій сховок – наче листяний кляштор
Іржавим крісом крапку ставить доля
Сховає Чорний ліс буття мого роки
І люди місяця загублять шлях і слід
Тих хто ішов у синяву боліт
Ми – міт. Таємний міт
А я лише відлюдник
Що темрявою дихає услід
Рокам поневірянь, зневіри і клятьби
Ти, старче лісовий скажи – якої сили
Справіку тур лишав тут заповіт
Прирученим нащадкам гордих воїв.
Старий бук мовить
Мовчальнику! Ти слухаєш дарма
Розмову вічну пралісів дрімучих
Ти волю відшукав але себе згубив
Забудь натхнення, спів дівочий
Забудь себе і людські голоси
Замкни уста, стули незрячі очі
Подихай вічністю моїх духмяних крон.
Смерека мовить
Тут не мовчить ніхто у пущі лісовій
Ти голоси почув – зречись і будь
Ніхто не помира – ні сонце ні трава
Дивись як кріс залізний твій посріблила роса
Одвічні ми – і ти, твій кріс, твої набої
Нащадки прокленуть – дарма – у вічності двобої
Є ти, твій оберіг, твоя тюрма -
Це тіло, що несеш постійно із собою
Тому стань деревом, віками шелести
Воскресни з небуття коли роки
Відлічувати втомиться сова
Ти лісом став….
Береза мовить
Коли підеш у землю цю
Ти виростеш травою
Я за тобою плачу по весні
Ці рани на корі, ці сльози соку
За воями лісів що йшли у небуття
Нічого не проси – ні долі ні життя
Все лиш туман ранковий
За тобою
Заплаче ліс
Коли ти лишишся отут
Назавжди….
Чорний ліс мовить
Той жив – хто жив
Хто холодом долонь зігрів оцю кору
Оце залізо скрижаніле
Що висло на плечах
Людей нічної мли….
Я мовлю
Я чую голоси старих дерев -
Моїх одвічних побратимів
Я в ліс пішов – не вернуся назад
Я лісом став….
З вовками розділив я їхню долю
Коли мисливці прийдуть на двобій
Не в небо я злечу – моя душа не птах
Під буком цим я виросту травою…
(Світлина автора віршів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329405
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 13.12.2017
А що оті несказані слова?
Тремтять дощем на сонцекрилих віях.
Торкнулась тиші мертва тятива -
Окрилена душа не розговіє.
Мовчать оті несказані слова,
В німе відлуння пустку огортають…
А час порожні мрії розбива,
Що тихими ночами серце крають.
Усе так просто: я, ти… і слова,
Які зуміли б відімкнуть світання.
Без них так темно – нас без них нема…
І солоніє біль у час мовчання.
Болять в мені несказані слова,
Їм не зійти шептанням невблаганним.
Осиротіло в пам'яті сплива –
«Неска́зане лишилось несказа́нним…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763036
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 29.11.2017
Ми живемо…Просто живемо…Що було до нас? Хвилює мало кого.
Що було на тому місці де ти стоїш, століття назад або ж тисячоліття? Як виглядала земля на якій твій дім, це була пустка чи розкішний замок? Час не щадить нічого і нікого, і залишає по собі безліч таємниць, які часом так і залишаються нерозкритими.
Або відкриваються зовсім випадково , негадано, але комусь особливому..
Скільки таємниць тримає земля, по якій ми ходимо. Це навіть неможливо собі уявити! Каміння, гори… Скільки невідомого у воді...
Чомусь не кожному дано оволодіти минулим, щоб знайти легші шляхи в майбутнє, або ж навпаки…
Не всім відкриваються таємниці часу, таємниці минулого.
Часто людина присвячує все життя у пошуках істини, а ця істинна… Вона ніби дивна птаха…Вже ніби в руках, але ж завжди кудись відлітає, часто змінює пір'я і звичну пісню, і так проходить цей невеличкий відрізок даний небесами під назвою-життя.
Це все не просто так, не кожному можна довірити таємницю.
Це як у житті. Комусь ти довіряєш і готовий розказати все що на душі і на серці, готовий поділитися всім найсокровеннішим, а для когось не хочеться навіть сказати яка година... Це те ж саме.
Закони всесвіту побудовані на принципах часто нам неосяжним, непідвладним нашим розумам.
І те що він таїть у собі - це щось нереальне, незвичне... Він чекає людину, хвилину, у якій розкриється ця істинна... Яка вона буде? Дивна і не всім зрозуміла, страшна і руйнуватиме стереотипи які вже так вкоренилися у нас самих.
А може нам непотрібна правда? Ну для чого? Вона ж зруйнує наш докорінний і привичний темп, все стане не таким як було і навіть коли скажеш “ Я в це не вірю!”.
Саме тому під палким бажанням знати правду не враховується страх її усвідомлення.
Може варто іноді не копирсатися в буремному минулому... Але може це на користь. Може те що відкриється змінить хід життя в інше, набагато краще русло ,а можливо і ні…
Саме тому таємниці відкриваються тим поколінням які зуміють розпізнати і використати досвід з розумом. Відкриється все і про всіх на все свій час, випадок і момент.
Зараз чи колись... Коли б ми знали скільки загадок нас оточує... Коли б ми їх всіх правильно розшифрували і використали… Хто знає якими б ми були.....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762756
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 28.11.2017
Продати себе -
найвигідніше, найдорожче!
Так, щоб у серці засурмили радісні сурми,
так, щоб очі заіскрилися, наче полярні зорі...
Продано! Продано!
Найцінніший лот, себто мене (моє), куплено
за величезну ціну!
Мене поціновано!!!
А тим часом десь угорі
у долонях білого янгола
дзенькає дріб'язок -
аж ніби зойкує, схлипує...
Бо, бідному, знову не стало грошей, аби...
аби відкупити твою душу
у чорної мамони, яка вдоволено
вишкірює пащеку юродивого старця
з-під кучерів лагідної дитини.
Її рученята на твоїх плечах уже залишають
глибокі вогненні рубці.
Тільки ти чомусь того не відчуваєш.
А, може, не хочеш, бо...
боїшся прозріти
і зрозуміти фатальну дешевизну
свого нібито багатства...
Тому й щоночі пхаєш товсті беруші у свої вуха,
щоб, не дай Боже, не вчути
відчайдушного дзенькоту дріб'язку
в янголових руках...
Продано! Про-да-но...
22.11.17 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762436
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 26.11.2017
Яке чудове місто Лева!
Його душа – квітучий сад!
Тут чорна кава – королева.
Король – добірний шоколад.
Церковний дзвін тут шир гойдає,
Співає пісню голосну,
На вежу сонечко сідає,
Коли збирається до сну.
Цілує в губи часто мжичка
Дахи, бруківку і кущі.
Гуляє злива в черевичках,
У капелюшку і плащі,
Вицокує по тротуарі
Старий заучений мотив.
А вітерець на львівській ґварі
Співає реп до хрипоти.
В атаку гість бере каварню,
Театр, крамницю, храм, музей.
Бібліотека і книгарня
Гостить словесними бізе.
Тут волі дух і віра в серці,
Свят-Юр зі списам у руці
Із царством тьми у вічнім герці.
Тут надихаються митці.
Є стиль ампіру, ренесансу,
Бароко й готики сліди.
Тут леви роблять реверанси,
Коли повз них проходиш ти.
Море людей тут брало тропи
В пошуку знахідок, скарбів.
Перлинка світу та Європи
Центр українства місто Львів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762365
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 26.11.2017
Люблю дивитись на красиве
І слухати усе розумне,
Хоч молоде воно чи сиве,
Щоб радісно було не сумно.
Є в нас красивого багато
Та й ще розумного чимало
І це усе то наше злато,
А все дурне вже всіх дістало.
Бо ляпа язиком постійно,
Що все нове тепер розумне
І заклика робити спільно,,
А я же знаю воно згубне.
Дивлюся як дурне шикує,
Бо вже взялося до роботи
І погань всяку аж цілує,
Тож бачить це нема охоти.
Дурне розумного не зробить,
Лише що є і те зруйнує
Й це вчинить не заради злоби,
Розумне ж в нього й не ночує.
17.11.17.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760775
дата надходження 17.11.2017
дата закладки 17.11.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=sZ97BTBGCMI[/youtube]
Я не люблю, коли до половини ...,
Або коли втручаються в розмову...
Я не люблю, коли стріляють в спини...
Я також проти підлості та змови.
Ненавиджу маніпуляції з довіри,
Інтрижних баб, отруту на балу,
Або коли голки під шкіру,
Коли залізом шкрябають по склу.
Вагання совісти, плітки сумнівні,
Зраду та лестощі і почесті липкі,
Коли в обличчя кидають каміння,
Коли міняють волю на клітки
Я не люблю продажності за гроші,
За нагороди, за звання, чини -
Немає важчої у світі ноші,
Коли у буцегарню - без вини.
Хай краще випити бокал отрути
Чи кулею закінчити все рАзом -
Нестерпно, коли слово "честь" забуто,
А відданість - вважається образа.
Коли я бачу знівечені крила,
Каліки-душі, голови пусті
І ці при владі ситі, масні рила -
Страждаю так, як Батько на хресті.
Я не люблю насильство в його суті,
Але страшніш безсилля, ось чому -
Їх треба убивати геть без люті,
Як ту проказу, як страшну чуму!
Я не прощу собі, якщо ці миші,
Які Вкраїну убивають, продають,
Які плюють моїй країні в душу,
Іще один Майдан переживуть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754769
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 17.11.2017
Воїном світла
Мужньо долає пітьму
Паросток ніжний.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726035
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 15.11.2017
Інтернетна любов,
Інтернетне життя,
Залежність від нього -
Це наше буття.
Ну, що ж це за життя -
Інтернетне буття?
Пропадає зв"язок
І любов десь зникає.
Людина тривожиться
І страхи множаться.
Яка залежність.
А ми за незалежність
Руками, ногами, головою.
Що мені робити із собою?
Ну, що ж це за життя
В інтернеті?
Забуваєш поїсти, поспати.
А хочеш тут біля мене присісти?
А краще біля нього,
Комп"ютера свого.
З"являється зв"язок. Ура!
Є життя. І знайшлася любов,
Заспокоюєшся знов.
О! Життя прекрасне,
І сонце красне,
І осінь тепла,
Жовто-гаряча,
Як моя вдача.
Дивлюсь у вікно.
Бачу кленове золото,
Яке падає, падає, падає,
А осінь нас радує,
Втішає, зачаровує,
А ти, немов приворожений,
Приморожений, причмелений,
Мов у м"ясорубці
Інтернетом тим змелений.
А як хочеться очі
Осінньої любові побачити,
У них задивитися,
У них розчинитися,
І там залишитися.
А ми в комп"ютері
Свої очі лишаємо.
А ми до нього припадаємо,
Прилипаємо, приростаємо.
Ова! Постій! Не смій
У ньому ти сховатися
І там зостатися.
Як це життя тоді
Буде уже називатися?
О! І завис мій комп"ютер.
Перестарався,
А чи я, а чи він?
Хтось із нас уже зомлів,
Вибився із сил, перегрівся...
Вибився із ритму
Реального життя,
Втратив дійсності
Цієї відчуття.
Ооо! Я так люблю
Тебе життя!
Я не комп"ютерне дитя.
І як це воно,
Щоб душі моя, твоя, наші
В інтернеті були?
Ні! Ми не у його полоні.
Наша любов усі кордони
І перешкоди долає,
І з інтернетного полону
Наші душі спасає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755064
дата надходження 12.10.2017
дата закладки 14.11.2017
Давай зустрінемося там над прірвою,
Над глибокою та бездонною.
Давай я буду першою,
Я з радістю в тобі втону.
Давай ми зустрінемося там на краю,
Де кінчається світ і починається марево.
Я готова віддати любов свою.
Нехай стану примарою,
Нехай лиш привидом,
Лиш болем у сірих очах.
Нехай я стану відчаєм,
Спогадом забутим в віках.
Я готова чекати
Тут на тонкім краю.
І я не буду боятись, що одного разу впаду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760293
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 14.11.2017
Вдалось багатому ввійти до раю…
- Місцевий ринок я найперше відшукаю, -
Заметушився звично чоловік, -
Мені ж бо тут лишатися навік…
І радості його не було меж
Від цін низьких і від товару теж.
Стиснувши гордо гаманець в руці,
Пішов покупки вибирати всі.
Дістав він гроші оплатити речі,
Та ангел ввічливо узяв його за плечі.
Багатієві в очі він вдивлявся
І чемно пояснити намагався:
- Пробачте, мушу вас розчарувати…
- У чому річ? – дивується багатий.
- Це справжні, не фальшиві гроші
Й товар я бачу тут хороший!
Та мовив ангел: «В обігу лише тут гроші ті,
Які комусь ви дарували при житті…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760270
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 13.11.2017
З тобою добре... Добре. Пам'ятаєш
той літній дощ, що зберігав тепло?
Ти підійшов, і солодко так стало.
Узяв мене ти під своє крило.
Ми під дощем тоді, без парасольки,
йшли по воді... з'єднались два крила.
Я трепет той, твоє тепло, усмішку
назавжди в своїм серці зберегла.
Прошу тебе, мій рідний... Повертайся!
Коли одна - холодний дощ іде.
Ой, як гірчить сьогодні наше щастя.
А хто ж, крім нас, між гіркоти знайде?
Твого сердечка стукіт я відчую.
Не стане більше в нашім світі зла.
Знов ніжний трепет в душах озоветься.
З'єднаються у щасті два крила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760016
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 13.11.2017
Я бачу у тобі тільки хороше
І в найтемніших закутках душі...
Легесенько здмухну з нього порошу,
Сховаю від брудної метушні.
Я бачу у тобі тільки прекрасне,
Приховане невміло від людей.
Ти світло, ти добро, ти щастя!..
Яку б не грав із завчених ролей.
Я бачу у тобі тільки щось справжнє,
І скільки не старайся, це повік!
Дбайливою, сліпою неуважністю
Ти раз і назавжди мене нарік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760192
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 13.11.2017
Для нього завжди все можливо:
Комусь пораду дати щиру,
Вибрати правильну дорогу,
Вчасно прийти на допомогу,
Підтримати в скрутну хвилину,
Одному важко - двом під силу,
Подати у біді вам руку
Той зможе, хто є вірним...(Другом).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760167
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 13.11.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=5pVnu1lmuRQ[/youtube]
У шибку стукнув жовтий лист.
Чом на вікні моїм спинився?
Літати маєш добрий хист,
Чому до мене ти прибився?
.
І я подумала в цей час:
Гірка, листочку, твоя доля.
Колись ти був тут для прикрас..
Та й вас торкає Божа воля.
Осінній ранок вдавсь похмурим,
Туман укутав у вуаль.
А жовтий лист, всіма забутий..
Ось так проходить все. Так жаль.
Пливе журба, немов примара,
У перемішку із дощем.
Так обважніли сірі хмари,
А на душі і біль, і щем.
Тут дощ змінивсь на мілку мжичку,
І стало легше на душі.
В вікно заглянула синичка
Неспокій влігся у тишІ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759998
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 12.11.2017
Закоханість щира дитяча
Й думки ще чистіші за сніг
Він меншим здавався…та вдача
Весела була. Дивний збіг…
Сумна в них година настала
У дівчинки батько помер
Так плакала і поглядала
На менших братів і сестер.
Вже їхали на кладовище,
Всі плакали тихо. Та ось…
Від школи вибіг хлопчина
Здавалося біг якийсь крос.
Машини тяглися возами
Він обганяв, лиш рюкзак
Напевне ,мішав за плечами
(На спині худенькій вкляк)
Хлопчик зник .Я подумала:--Діти…
І цей уже здав норматив.
А він?.. Йому треба добігти
Хоч біль в голові аж гудів.
Я побачила Його знову.
Біля Неї .Під лікоть тримав.
Біль дівчатка своєю любов’ю
І увагою сповивав.
Щось старався тихо сказати,
Якось втішити(як не знав)
Частку б горя її забрати
І легенько за плечі взяв.
Я забула про біль утрати,
Я дивилася лише на них.
Почуттів таких щирих зазнати
В чотирнадцять…
Аж вітерець затих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759912
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 12.11.2017
Поговори зі мною вітром,
Холодним відблиском калюж,
Додай відтінків до палітри
Мовчазних днів, мовчазних душ.
Торкнися місячного сяйва
І янголу почисть крило,
Твоє добро не стане зайвим
(добро ще зайвим не було).
Врятуй мене від вигорання
Цієї тихої пори,
Моя печаль. Моє світання.
Поговори. Поговори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759926
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 12.11.2017
Вона одягне червону сукню,
додасть для впевненості підбори,
"Завжди закрита і неприступна"-
так кажуть часто,ба навіть хором.
Вона не вірить у сни й кохання,
не вірить в збіги чи навіть долю
і не блукає у мріях до рання,
не марить Парижем,тропічним морем.
Та коли ніч наступає на п*яти,
вона з обличчя зриває маску
і разом з ніччю іде гуляти,
щоб між зірками читати казку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759931
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 12.11.2017