Мов хмарою густою оповитий,
він баньки витріщав на мене, корчився.
В уяві ж повставала оковита –
це все, що викликало слово «Хортиця».
Він тьмущу тьму часу на мене вбухав,
натужно белькотав, горланив, пінився,
допитувався: «Що то є – Обухів?»
Я ж впевнено казав: «Рулон папірусу!»
Відчув себе Ісусом він чи Ноєм?
Такому психопату лиш на йогу йти!
Ще в сиву давнину «Галичиною»
прадавні племена назвали йогурти.
Етруски в снах ще бачили Болонью
і толком було випити ще ні з ким,
як укри пиво звали «Оболонню»,
і де-не-де вже кликали «Чернігівським».
Ще «геній» ненароджений Батиїв
у нас не ошивався попід мурами –
за вухами лящав «Вечірній Київ».
Любили. Поважали. Маламурили.
Він думає, що знає Україну.
Белькоче, бідолаха, пнеться, піниться.
В «Сільпі» придбав я «Вінницького хріну» –
на цьому досить знань про слово «Вінниця».
.............................................................
Все. Годі! Кличте тишу! Задовбавсь!
Та що б там не горланили придурки,
кладу до холодильника «Донбас»
живі і ненароджені продукти.
© Сашко Обрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818675
дата надходження 23.12.2018
дата закладки 03.01.2019
Хруснув прихований, давній протез.
Простір заповнили звуки зловіщі.
Випнувсь назовні вагомий протест.
Хрусь – і зненацька посипались вірші.
Хруснув невидимий екзоскелет.
Звились думки, що пекли й розпирали.
Все, що я маю – це лезо і лет:
раллі з малесеньких щасть по спіралі...
З крихітних щасть, нескінченних ридань.
Колють, шкребуть, дріботять, барабанять!
Я – то веселий, то злий бородань.
Ти – то сумна, то усміхнена... пам'ять.
Tabula rasa. Укотре, мов сніг,
сліпить білесенький аркушик, звівши
зблякле й прийдешнє. Лапаті й масні,
сиплються, сиплються, сиплються... вірші.
© Сашко Обрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818762
дата надходження 24.12.2018
дата закладки 03.01.2019
я не винна.
не винна, що вірити людям не можу.
що бридкими здаються для мене
доторки інших.
що шукаю невпинно тебе
серед всіх перехожих.
я просто чекаю на тебе...
мабуть ти мене розумієш...
не винна, що пишу до тебе
( поки́ незнайомцю),
але мій незнайомець
має тепер купу віршів.
невинна, що так по-дитячому
радію сонцю.
що плачу щоразу
не того знову зустрівши...
не винна, що люблю читати,
аніж говорити,
що дивлюся на світ крізь
зелено-блакитні лінзи ,
що мрію з тобою щовечора
їсти варити.
або ж кохатися , впавши на листя
.. у лісі..
Не винна.
що хочу лише твої руки на собі,
що так відчайдушно
ще вірю в твоє існування,
що я не здаюсь
після кожної невдалої спроби...
Незнайомцю,
я вірю в наше кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807621
дата надходження 24.09.2018
дата закладки 31.12.2018
Фантазії, страхи, думки сп’янілі,
Кипіння пристрасті, цілунків жар…
Чому ж тепер на це бракує сили?
Чому рясніє жертвами вівтар?
Кому, яким богам ми присвятили
Ці почуття, що згасли, зникли вщент?!
Це спомини? Це – катування, милий,
Нездалий і страшний експеримент.
Отак болить? А так? А повернути
У грудях лезо, що і так кровить?...
Забути б все, забути б і відчути
Нову і сповнену надії мить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769603
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 28.12.2018
Обирай, якою для тебе сьогодні буду.
Цей вибір має певний якийсь шарм.
Загоївся щоб глибокий на серці шрам,
спалимо нарешті ту ляльку Вуду.
В пристрасті полум'яній нехай горить.
І гострі голки назавжди всю силу втратять.
Не поспішай...Повільно маленьке плаття
з плечей додолу...Запам'ятай цю мить.
Торкнися моїх розпечених долонь...
Затамуй подих...Впади до моєї безодні...
Обирай, якою буду для тебе сьогодні -
ніжною чи шаленою наче вогонь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807305
дата надходження 20.09.2018
дата закладки 26.12.2018
Мені кортить: які на смак твої вуста?
Як пахне шкіра, та яка вона на дотик?
Ти моя манія, єдиний мій наркотик.
Собі дозволю це, бо істина проста -
тебе я хочу...дуже...так несамовито
зацілувати, усього тебе відчути.
Так щоб Відбутись (а не просто так відбути).
Запам'ятатись кольорово, соковито.
У кожнім погляді, у жесті відчуваю,
все розумію, ніби ми роками разом.
Тобі віддам (нехай безумство) все й одразу.
Й ти віддасиш всього себе, я точно знаю.
А поки що, я тут пограюся словами,
твою фантазію розбурхуючи вміло.
Тебе так хоче серце, і душа, і тіло
очима...пальцями...губами та думками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777343
дата надходження 16.02.2018
дата закладки 17.02.2018
Впади дощем на серце, що палає
неправедним вогнем. Воно горить
так зовсім нерозумно.Помирає
щоразу, бо в ненависті кохає.
Та знову воскресає вже за мить.
Умий дощем усі солоні сльози,
що сховані за посмішку мою.
За вікнами пронизливі морози,
і на найближчий час скупі прогнози
на дні, що далі по календарю.
Мені твоя живильна прохолода
потрібна дуже. Просто...для душі...
Бо слухати цей дощ - то насолода!
І розквітає у думках природа,
і світить сонце, пишуться вірші!
Нічого більше - просто у хмарині
знаходь краплинок жменю і мені.
Щоб щирій тій, малесенькій дитині,
що часто так живе на самотині
в душі моїй, ішли щасливі дні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770888
дата надходження 12.01.2018
дата закладки 15.01.2018
Стрибок у невідоме. І...лечу ?!
Ти підхопив...Неначе пташці в крила
чи кораблю у підняті вітрила,
вділив своєї сили досхочу.
Такий стрімкий та пристрасний політ.
Відчула мить, перехопило подих.
Ніяких сподівань і планів жодних -
лише бажання обійняти світ.
Я вся тремчу: промерзла чи боюсь?
На землю? Ні! Вбираю твою силу.
Цілуй моє волосся, мою шкіру...
Тобі я довіряю так, чомусь.
Ти вільний вітер...А мені вже час.
Але душа не може не літати!
Я буду завтра знов тебе чекати.
Я дуже хочу відчувати "нас".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770886
дата надходження 12.01.2018
дата закладки 15.01.2018
А руки-віти обплітають стан.
Торішньої кори пласти знімати
не боляче. Бо не буває ран
в відродженні. Корінням проростати
кудись углиб до таїн, до твоїх
джерел глибоких, набиратись сили.
Сплестись з твоїм корінням то не гріх -
то воля долі. Землю оросили
дощі. Набралась зелені трава.
Очікуваний та такий раптовий
розмай...Радію я!! Я ще жива!!!
Після дощу у неба веселковий,
щасливий настрій. Я щаслива теж!!
Співає листя у пухнастій кроні...
...Немає у бажаннях наших меж,
бо ми, одне у одного в полоні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770738
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 15.01.2018
Серця набат. І по венах розпечена кров.
Не чую думок - я в твоєму, мій милий, полоні.
Ти - мій всеосяжний вогонь. І я стрімголов
себе розпашілу, без остраху, в твої долоні
кладу, власноруч віддаю. Все що хочеш бери!
Лише б тільки твоє тепло у собі відчувати.
Грій, обпікай, розгорайся щосили, пали.
Це так неможливо й прекрасно у цьому згорати.
Палати, зітліти ущент - вже я згодна на все!
І в опіках тіло від жару твоїх поцілунків.
Цей вир полум'яний схопив і нестримно несе
до спільної коди. Губами мільйон візерунків
на тілі моєму, як на полотні, залишив.
І разом зі мною згорати до ранку лишився.
Усе до останку віддав, кожен дотик прожив...
...Та в обіймах моїх, за мить, уже знов розгорівся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770735
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 15.01.2018
Твоїх очей оливковий відтінок
і губ твоїх міцне п'янке вино.
Ти так далеко... Але все одно
тебе я відчуваю. Як барвінок
вкриває землю килимом рясним,
так огорнув теплом ти мою душу.
Ти знаєш, я сказати тобі мушу -
Тебе я не відпущу! Й поза тим,
що за вікном лютує непогода,
і поза нашим світом холоди -
Ти став ковтком живильної води,
з тобою розцвіла моя природа.
Мої сади розквітли і туди
злетілись знову стоголосі птиці.
Барвінком обплітай усі криниці
й стежки якими буду далі йти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768483
дата надходження 28.12.2017
дата закладки 29.12.2017
Летіти. Горіти. Хотіти торкнутись, побачити.
Згоріти дотла. І образитись - потім пробачити.
Кричати без слів...Чи мовчати - так голосно-голосно!!
Нутро оголити...від цього то тепло, то морозно.
Любити, жадати, боятись за мить усе втратити.
Вуста цілувати, руками всі вигини гладити.
Торкатись, в обіймах губитись, вкриватись "мурахами".
На землю раптовим дощем, чи у височінь птахами.
Світити, мов сонце у небі твоєму безхмарному.
Розквітнути, стати осяжною в світі примарному.
Із вітром весняним упасти до серця зерниною,
і там прорости, ставши разом з тобою єдиною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768124
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 26.12.2017
Ніжно-ніжно, немов кошеня, заховаюсь в обіймах.
В нашій тиші не чути нічого крім стуку сердець.
За вікном метушня, вічний рух, наче кадри у фільмах.
Наша тиша незмінна - то щастя лавровий вінець.
Ніжно-ніжно на вушко тобі буду щось шепотіти.
А від подиху твого мурашки по шкірі весь час.
Наші мрії дарують нам крила, можливість летіти,
відчувати щось дуже важливе...та тільки для нас.
Ніжно-ніжно...так кінчики пальців торкаються шкіри,
так твої неймовірні флюїди торкають душі.
В цих обіймах без міри турботи, і щастя без міри.
А в думках лиш бажання спинити цю мить...і вірші...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766515
дата надходження 17.12.2017
дата закладки 19.12.2017
Поміж планет, по зоряних стежках,
долаючи невпевненість та втому,
шукаючи шматочок свого дому,
Маленький Принц (не той, що у книжках)
блукав. Горіли зоряні вогні,
освітлюючи тисячі доріжок,
таких складних, для цих маленьких ніжок,
заплутаних таких. Як уві сні,
ідучи навмання шукав він ту,
яка вела до милої, до друга.
Бо нарізно - така на серці туга...
Хоча й разом так складно. Самоту
не подолала жодна із квіток.
Чужих планет не зачепили барви.
Їх голосів оглушливі литаври
лиш проганяли геть. Маленький крок
залишилось зробити до мети,
до колючок її, до аромату,
уяви, на фантазію багату....
Такої, справді, більше не знайти.
І скільки б не дивився навкруги,
очима не побачиш головного.
Лиш серце добре бачить. А для того -
розтоплюйте в серцях своїх сніги!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766313
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 16.12.2017
Цілуй...гарячий розтоплений шоколад його дихання на твоїй шкірі.
Закрий очі...відчуй цю неповторну, ні з чим не порівняну магію.
Зупини мить...насолоджуйся своїми відчуттями у повній мірі.
Вбирай в себе його силу, його беззупинну неймовірну енергію.
Розчиняйся...хвилі п'янкі набігають невпинно одна за одною.
Відчувай...цілує усі твої родимки, усі лінії та вигини.
Палай...щохвилини, щоб не шкодувати за секундою, за жодною.
Просто знай...ви сьогодні одного цілого рівні дві половини.
Ви створили ваше особливе сонатне алегро цієї ночі.
З ліричним вступом, п'янкою партією та феєричною кодою.
Серця в одному ритмі, один на двох подих, рука в руці, очі в очі....
Повітря пронизане ваніллю, воском, парфумами та насолодою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765338
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 15.12.2017
Моїх думок шалений шквал збиває з ніг.
В моїх фантазіях твої зелені очі...
Хоча реальність б'є жорстоко, як батіг,
я не боюся нових шрамів. Я так хочу
нових емоцій. Бо у них є моя сила,
рушійна сила для прекрасних починань.
Бо ж для польотів, як відомо, пташці крила
потрібні більше, ніж вантаж з оцінок й знань.
Знання...Що правильно? Що ні? Що скажуть люди?
Кому є діло до того, що у душі?
Та грець із ними, буде так, як має бути!!! -
ба ж ні, вже знову в спину очі-"калаші".
А поміж тим, шалений шквал моїх думок
збиває з ніг. Твій голос у моїй уяві
такий солодкий, наче мед, п'янкий як грог.
І неповторний, наче кардамон у каві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765802
дата надходження 13.12.2017
дата закладки 14.12.2017
Твій мужній стан і виважений рух.
Убивча сила з грацією танцю.
Сталева віра та незламний дух.
Життя твоє було без шику й глянцю.
Ти свято віриш в честь та правоту
всіх постулатів Кодексу. Суворі
твої слова. Та тільки наготу
душі ти не сховаєш під хаорі.
В душі давно тумани та сніги
на тлі прекрасних краєвидів Сходу.
Спинити часоплин - не до снаги:
рожеві пелюстки - в замерзлу воду.
Затихли водоспадів голоси,
сад дзен вже не відновить рівновагу.
Поклав своє життя на терези,
з надією, все ж вгамувати спрагу.
Останній погляд крізь туман, в віки.
Легка усмішка, дивовижний спокій...
Катана, як продовження руки...
Останній подих у душі глибокій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764450
дата надходження 06.12.2017
дата закладки 08.12.2017
[color="#0b3616"][b]колючі коменти кидаєш
усім, до кого ревність творча
рими заумниє складаєш
так, наче, в них наводиш порчу
снуєш по лєнті хуліганом
насолиш тут, насолиш там
прикинувшись усім гурманом
готуєш, що не з'їв би й сам
послухав Менсона з Рамштайном
себе в філософи прийняв
та будеш ти завжди останнім
бо у тобі чимало плям
ті плями "галой" не відтерти
забий на "фейрі" і "перволь"
повір - ти зовсім не відвертий
ти просто поетичний троль[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764113
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 06.12.2017
.....
присвячується творчим спілкам Києва
.....
Ось вона (чи він) виходить.
На загал. І не мокріє.
Хоч без тями і без хорди,
втім, вражає мімікрія...
Вишиванка, навіть мова (!),
бездоганно бутафорні, –
прочиняють в світ вікно вам.
Вбито зміст. Роздуто форми.
Щебетання солодкаве.
Про любов і про терпимість.
Хоч блищить принадно аверс, –
та слизькі, мов шпроти, спини.
Їхні лиця – злі мурали –
щезнуть в пащах завірюхи.
І про ізби за Уралом
згинуть співи й зайві рухи.
Двоголовий, раболіпний –
світ латентної бавовни.
Наше рідне їм боліти –
не народжене. А вогник
в їхніх беньках – каламутний.
Фальші стане на мільйони.
Закликають схаменутись.
Та самі – хамелеони.
А сипнеш за комір правди:
псами скаляться, мокріють.
З нетривких, вразливих прядив
звита їхня мімікрія.
Їм самим від себе страшно.
Бо червою суть порито.
Їхнє все – зрабіла Раша.
Брага. Гниль. Ізба. Корито.
© Сашко Обрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764363
дата надходження 06.12.2017
дата закладки 06.12.2017
Коли ти жив,коли ти відчував...
Коли ти жив,коли ти відчував,
скажи,чи заряджала теплота.
Коли не ранив,співчував,
й у словах не була гіркота.
Коли ти не спішив,і усміхався,
й не за часом,а час крізь тебе йде.
Й до плачу неба прислухався,
хто новий прийде,хто там відійде.
Любов не бачив й не торкався,
ніжно очами зв'язувались душі.
Коли ти вільно дихав,й не лякався,
що станемо колись байдужі.
Коли ти жив, реально із собою,
не загубившись в театральних масках.
Матерія лиш завжди під рукою,
а реальність знову хмура ласка.
Хтось у шипах просинається у вдосвіт
хтось же будує в пелюстках нову реальність.
Хто ж помилки перетворив у досвід,
той відчуває легкість і ментальність.
В дорозі шлях не є важливий,а моменти,
куди б не їхав,куди б не розвертав.
Скажи пройшовши сотню кілометрів.
Коли ти жив,коли ти відчував
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763957
дата надходження 04.12.2017
дата закладки 04.12.2017
Зачиняються двері
мене у собі
зачиняють
морози
за спітнілим склом.
Мов мотор
гуде серце
моторошно
гуде ж-бо
без твого світла.
Запалюю сірник
мороз ніжно покусує вогник
але не здатен його загасити:
я порівнюю його
із тобою.
Палає надія,
іскриться життям
серед мертвого
сніжного
коридору,
та сірник не здатен
зігріти
у морозний день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763929
дата надходження 04.12.2017
дата закладки 04.12.2017
Я вітром стану. Підійму з землі
осінні сльози, що на землю листям
лягають тихо. У вечірній млі
я пронесусь, мов смерч, твоїм обійстям.
Дрижатимуть від натиску шибки,
скрипітиме ліхтар. І жовтим оком
своїм мені підсвітить залюбки.
А я, немовби зовсім ненароком,
порозкидаю у дворі все те,
що так дбайливо склав ти біля хати.
І після всіх цих вправних фуете,
на гіллях вишні буду спочивати.
Чекатиму...Що вийдеш на поріг,
і в цьому всьому безладі речей,
мене ти розпізнаєш. Та на гріх,
не бачити мені твоїх очей.
Бо світло у вікні не забарилось-
погасло вмить. Запанувала тиша.
Ну що ж...сьогодні певно не судилось...
Я завтра прилечу. Іще сильніша!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689789
дата надходження 20.09.2016
дата закладки 03.12.2017
Стіни розписані правдою грішно,
Поклики ж серця стали табу,
Доки мовчатимемо - буде ще гірше,
І як це донести німому рабу?
Довгі розмови бійців з інтелектом,
Погляд глобальний, щоб знати ще більше,
В відомих історіях пошук дефектів,
У кожному з нас є частиночка Ніцше,
Новини по принципам «Старшого Брата»,
Система руйнації вільної думки,
Хто не мовчатиме – буде за гратами,
Правда єдина, й вона за лаштунками,
Теорії, змови, війни, релігії,
Кого зачіпають всі ці нісенітниці,
Голодний не має часу на Біблію,
Замерзлий запалить її щоб зігрітися,
Погляд крізь призму, нав’язаних ролей,
Цінностей матриця має шкалу,
Нас визначає не те, що ми робимо,
Нас визначає - про що мовчимо.
Мурали на стінах, руїни за ними,
Це покоління готових цитаток,
Навіщо поету життя задля книги,
Коли людям ніколи їх прочитати?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763784
дата надходження 03.12.2017
дата закладки 03.12.2017
Що в нас жeвріє щe з українського?
Тільки назви табличок в мeтрі?
Є надія, що нині цe їсть когось.
Що вкраїнeць дотла нe змeртвів.
Що хахол, малорос чи укра́інєц —
динозаври протрухлих eпох.
Хай в народі свідомих — окраєць,
з нами — мeч, з нами — рід, з нами — Бог.
Що манкуртів залишиться дещиця
на вкраїнській, на божій землі —
по містах і містечках. Бо де ще ця
українська, окрім як в селі?
Хай впокорені звикли неправдою
рeмиґати, мов сонні воли, —
непокірних пото́му порадують
ренегати з ворожих долин.
Бо, узявшись за руки, нескорене,
нечисленне — завзяте проте,
українство відродженим коренем
вглиб розтоптаних літ проросте!
© Сашко Обрій.
* ремиґати — відригувати та повторно пережовувати проковтнуту їжу (про деяких жуйних тварин).
* ренегати — люди, котрі змінили бік у будь-якому конфлікті.
* манкурт — людина зі стертою історичною пам'яттю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763778
дата надходження 03.12.2017
дата закладки 03.12.2017
Світанок тихим кроком до вікна
прямує. Ти ось-ось розплющиш очі.
Та ти не поспішай, ще не пора,
не визволяй себе з полону ночі.
Я ж кожну ніч блукаю царством снів.
Шукаю твій, що стане особливим.
Аби хоч там, забувши смуток днів,
ти став моїм, усміхненим, щасливим.
Та все ніяк дороги не знайду.
Все сни чужі : там гори і пустелі,
сичі невпинно віщують біду
та співом всіх чарують менестрелі.
І ось коли здається правим шлях,
ніхто не зможе стати на заваді...
Світанок сонцем зиркає в шпилях,
радіючи своїй безмежній владі.
Світанок....і я знову не прийду
у сни твої. Надії вже не стало.
Навряд чи сили, любий, віднайду.
Одних моїх бажань мабуть замало.
Прости мені таку мою любов,
слова мої та божевільну вдачу.
Прокинешся...там дощик за вікном...
Ні, то не дощ, то я тихенько плачу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763379
дата надходження 01.12.2017
дата закладки 01.12.2017
Я кольору очей твоїх не знаю,
не чула твого голосу ні разу,
не знаю, хто приходить в твої сни.
Лише листи...Та в них я відчуваю
шалений шквал емоцій - все й одразу:
морозу силу і тепло весни.
Не знаю я ні звичок, ні талантів.
Чи любиш зранку чай, чи може каву?
А може фільми жахів проти ночі?
Лише листи...Десятки діамантів
звичайних слів розбурхують уяву,
запалюють мої чорняві очі.
Не знаю геть нічого. Та чи варто
щось змінювати, йти на одкровення?
Для мене ж одна істина проста:
твої листи - вони неначе ватра,
палають, гріють, додають натхнення
і посмішку щасливу на вуста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763363
дата надходження 01.12.2017
дата закладки 01.12.2017
Ти більше не будеш літати.
Заплутались намертво крила
в невидимих лініях ваших буденних розмов.
Таке безнадійне - "кохати",
уже не рушійная сила,
що мріяти вчила, звільняла від пут та оков.
Ти більше не будеш співати.
Твій голос завмер всередині.
Душа не співає, тому оніміли вуста.
Таке безнадійне - "кохати",
для чого потрібно людині,
яка вже всередині мертва, байдужа,пуста.
Ти більше не будеш чекати
дзвінків, теплих слів, поцілунків,
обіймів,надійності,віри,захопливих мрій.
Таке безнадійне - "кохати"
не варте й найкращих дарунків,
коли щемить серце і сльози торкаються вій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736488
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 01.12.2017
Плаче убога стіна ненавмисним патьоком.
В недосконалості смутку й краси багато!
Часом, спотворені часом речі милують око,
як д(з)ірка у тиші старого, мов небо, халату.
Велич живе у таємних забутих деталях,
як от у вузликах на новорічнім светрі,
мамині руки, мамина доля, рельєфні далі,
вплетені в теплі його невибагливі петлі.
В тріщинках і в подряпинах час пульсує,
від мотанини мирської відчужена річ,
ховає в собі безтурботність і сум,і красу, і
таку унікальність… Хоч з неба матусю клич.
Дивна історія кожної речі крихка, не примітна...
Минає задумливість сутінків, юність, війна…
А пам'ять речей застарілих така монолітна,
красою безмовності й старості вабить вона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763331
дата надходження 01.12.2017
дата закладки 01.12.2017
Ти вийшла заміж, а краще б за межі!
Тобі так не личать весільні одежі.
Ця сукня... ти в ній, наче зроблена з цукру,
та краще вже, знаєш, лизнути отрути.
Ти вийшла заміж, а краще б за межі
своєї слоново-кісткової вежі:
шукала себе серед інших роками
і мріяла щастя торкнутись руками.
Ти вийшла заміж, а краще б за межі!
Ти знаєш, про що я - в тобі було дещо!
Шаблони... ти їх не терпіла ніколи,
допоки в одну мить не встряла в це коло.
Ти вийшла заміж, а краще б за межі.
Ми друзі з тобою тепер лиш в мережі.
В онлайні й по вуха в лайні - непогані.
Нехай оминають нас самоомани!
Ти вийшла заміж, а краще б за межі.
Та й байдуже вже - ти мені не належиш!
Тримайся! Ти майже відчула з ним щастя!
Й на цім перехресті зі мною прощайся!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763054
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 30.11.2017
Я - та, я саме та, із твоіх снів,
твоіх фантазій та твоіх думок.
Ти йшов до мене сам, за кроком крок.
Немов метелик, що на блиск вогнів
летить, не відчуваючи біди,
сп'янілий від таємного бажання
згоріти вщент від пристрастей кохання...
А я..Я саме та, що не води,
а масла підлила в багаття справно.
І мовчки споглядала як палав...
Та врешті-решт він і мене здолав
отой вогонь. Під шкіру ніби плавно
заповз змією, й ну все навкруги
палити, обпікати що є сили!!!
Усе що встигли - мовчки попросили
пробачення у неба за гріхи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730561
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 29.11.2017
Бeз нього ніколи, нікуди, ніяк —
усe просочив життєдайний миш'як!
Повітря, насичeнe ртуттю й свинцeм,
у стиглий рум'янeць фарбує лицe.
Давно вeрховодить, нeмов фараон,
озоновим шаром голодний фрeон.
Заводи, вас орди! Глядіть: цe од вас
куйовдяться хмари давким СО2.
У кожній клітині живого нутра
давно причаївся шкодливий нітрат.
В грунтах і у водах, в тугих кавунах
вирує гeрой кишкових клоунад.
За розквітом сірки та нафтових плям
наш поступ давно пeрeвиконав плян.
Чадять, нeпрозорі, мов тисячі більм,
міста-лeпрозоріі. Тиша чи біль?
Хай – біль. Та, на щастя, – лишe за життя,
що тиснe свинцeм, мов статті — газeтяр.
Годуючи ртуттю і знов... миш'яком.
Ми ж гідні найкращих мeню! Ми ж — як 《Оммм...》.
© Сашко Обрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762949
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 29.11.2017
Такі близькі й далекі водночас.
Пронизані вітрами протиріч.
Плекаємо надію у юрбі
побачити рідніше із облич.
Так легко відшукати вірний шлях
лише у снах мандруючи вночі.
Знайти ту стежку, двері саме ті,
І підібрати правильні ключі.
Тримай мене, не відпускай й на мить.
Нехай між нами кілометри й дні,
і час від часу серденько болить
від того, що цілуєш лиш у сні.
Тримай мене, не віддавай зимі,
Не загуби омріяне в снігах.
І будь для мене світлом у пітьмі,
Дороговказом на усіх шляхах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762792
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 28.11.2017
Твоє таке зів'яле " я кохаю",
немов осіннє листя під ногами:
вже не живе, заметене снігами
його тепло останнє. Повертаю
тобі таке ж штамповане. Зірвалось
за звичкою, звучить, немов порожні
новини про погоду подорожнім.
І що тут вдієш? Це життя. Так сталось.
Так склалося, що зовсім непомітні
ні зачіска, ні очі, ні бажання...
І наче мука стали всі прохання
озвучені вже вкотре. Як гранітні
важкезні плити, давлять на легені
і викликають тексту понад міри.
Запаси всі надії та довіри
вже помістити можна навіть в жмені.
Ту жменю обережно я ховаю.
Надія ж є на кольорові будні.
Хоча... "кохаю" наче вітер в грудні,
від нього ще сильніше замерзаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761255
дата надходження 19.11.2017
дата закладки 28.11.2017
Ти мене не почуєш,ні,
ти мене не відчуєш.
У кожного історія своя,
поет копає самі глибини душі,
вицарапує слово крізь біль,
щоб пізнати як бути собою.
Не кожний з поетів щасливий в житті,
частіше призваний страждати.
Рука-провідник,для почуттів,
а голос щоб усе передати.
У нього по іншому зображення світу,
він бачить красу у голодній стихії.
Й не потрібно диплому й тої освіти,
щоб впливати на долі й події.
Він частіше самотній,й блукає як вітер,
й боїться не стати новою жертвою ролі.
У дикому полі,вирощують квіти,
люди без думки,без мрії як голі.
Він дальше пише,хоч його вже забули,
як мати співає про любов колискову,
він прокричить,знову його не почули,
й частинки із себе вкладає у слово
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762751
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 28.11.2017