[img]http://www.traumaweb.org/Data/UploadedFiles/SitePages/35-sImg.jpg[/img]
Кажуть, найсмачніша ягода – та, що вкрадена,
Кажуть, найбільша любов – та, що після втрати.
Боже, в мені без нього така Маріанська западина,
Рвати би вії та шкіру, а не те що лікті кусати…
Боже, без нього будинок – суцільна дірка,
Вікна продуло, стеля від розпачу хилиться.
Світ став мені, як одвічна бананова шкірка,
Падаю стільки, що скривлена віри потилиця…
Спокій – далеко не те, що диктує втома,
Скрипка гниє із надірваною струною.
Боже, я знаю, що в тебе між хмар, як вдома,
Тільки дозволь відчувати, що він зі мною…
P.S. Найрідніші не ідуть із серця, як би не махала панянка з косою..
Ти зі мною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449071
дата надходження 14.09.2013
дата закладки 04.12.2017
Т.Г
Вкради мене,прошу тебе, вкради!
Сховай високо в горах,серед лісу,
Чи віднеси безсилу до води,
Заспокой втому,завари мелісу.
Вкради мене,хороший мій,вкради!
Закрий собою від усього світу.
Втомилась я від болю, від біди,
Прагну розради в ароматі цвіту.
Вкради мене,на зло усім вкради!
Не слухай застороги й пересуди.
Будемо вільні,заметемо всі сліди,
Дарма,що осуд ширитимуть люди.
Вкради мене,хоча б на мить вкради!
Забуть про розум,мрії більш важливі.
І десь у пахощах ромашки й череди
Два серця будуть повністю щасливі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264642
дата надходження 12.06.2011
дата закладки 29.11.2017
[img]http://4.bp.blogspot.com/-GY0jNafJ1mU/UMew4mqah4I/AAAAAAAANCI/MwPHnK9Ah6w/s400/20829216997918847_wPtGoMXJ_b.jpg[/img]
Перемовчати осінь – як налитися живокостом,
Як розлитися яблучним соком по жилах міст.
Перевірити жовтнем спокій, як віру – постом,
І в гарячих горнятах відкрити сакральний зміст.
Переслухати сни – як завчити класичні твори,
Бо ж їх треба, як ліки, приймати по ложці в день.
Що не мить – то нещастя в кредит від самої Пандори,
Треба жадібно їсти надію із теплих жмень.
Пити осінь повільно, і листя за шерстю гладити,
Вилізати із пуголовка, відкидати минулі хвости.
Жовтень з розпачу мимоволі став листопадити,
І листопадати.
Падати.
Па-да-ти.
Ти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454854
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 29.11.2017
Сон сп*янив срібно-синюватий сироп світанку. Сонце сполохано сіяло струмені світла. Сумно снували стомлені сірі стрекози.
Світлана самотньо сиділа серед сутінків своєї спальні. Серце стишило стук. Самоосуджено сповнювала себе смолистим , свинцевим , сигаретним стражданням. Самотність, спрагла суцільна самотність сковувала слабке строкато-скляне самовираження. Сльоза спокійно стікала, стискаючи серце.
Сама...Серед сонячних світанків сама...
Світлану скував страх..... Страх?.. Сугестія?.. Сум*яття?..Сором?.. Сотні слів, сотні сполучень серед смертельної самотності .
Спокуса спілкування стомлювала, стискала... Світлану спасав сон....Сон солодив сирковим сріблом, стирав суперечливу снайперську самотність
Спокійно спадали смородинно-сметанні сутінки . Світлана солодко спала....
Спала Світланина самотність.......
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225493
дата надходження 30.11.2010
дата закладки 29.11.2017
Час і відстань тепер врешті квити,
Ділять віршо-прощання на віршо-відрізки.
Кава стигне, коли її ні з ким пити,
Серце стигне, коли просто ні з ким.
На сніданок – фруктовий смузі,
І хронічні віконні бронхіти.
Книги справді – найкращі друзі,
Шкода тільки, не вміють гріти.
Пишуть вкотре листи тихі крики,
Без присвят та адрес на зворотах.
В когось там гірко пахнуть гвоздики,
В мене ж завжди троянди! В блокнотах…
І, надкушений тишею хмурою,
Телефон скавулить про зворотність.
Бо затишшя – лише перед бурею,
А без бурі, це вже – самотність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395341
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 29.11.2017