Как просто с жизнью расставаться,
Когда над пропастью стоишь,
Успев со всеми попрощаться,
Прыжок…и ты уже паришь.
И в этом скрыта вся загадка.
Всего лишь шаг… и пустота
Тебя обнимет без остатка.
Нужна всего лишь высота.
Чем выше, тем сильнее тянет
Шагнуть и полететь ко дну.
Полет свободный волей манит,
Как руки протянуть к огню.
Но человек хитер с избытком,
Чтоб не разбиться, парашют
Раскроет и летит с улыбкой:
Не бойтесь, люди, я же тут.
Не всех такая ждет удача.
С разбитым сердцем из окна
В слезах обиды, громко плача,
Шагает юность в путь до дна.
И не нужны ей парашюты.
Как дальше с таким сердцем жить?
Любви высокой абсолюты
Ей нечем нынче заменить.
Нашелся тот, кто ее чувства
Ногой нахала растоптал.
Ей холодно теперь и пусто,
Никто в тот миг не поддержал.
Как с жизнью расставаться просто,
Когда над пропастью стоишь,
Когда в душе проблемы роста
И жизнью уж не дорожишь.
Пройдут обиды и страданья.
Увидишь в жизни новый путь.
Так, вот, совет мой на прощанье:
Не забывай взять парашют,
Когда решишься в пропасть прыгнуть,
Чтоб счеты с жизнью завершить.
Попробуй для начала крикнуть:
«Хочу весь мир я полюбить!»
31.01.2018 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774376
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 31.01.2018
[i] [b] [color="#a62323"] Крути…1918 рік...
Совість України…
Слава України…
Україно, мамо рідна,- сніг, мороз, - зима…
Пре орава Муравйова,- захисту нема…
Попереду древній Київ,- вірилось верхам,
Що червоні,- то є сили дуже дружні нам…
Сплять чубаті в теплих селах, сплять і по містах
І не відають,- що хижий той надумав птах…
А надумав він немало,- повернути знов
Переяславський дарунок в лоно їх основ…
Молодята зголосились,- їм це до снаги,-
Лягли лавою оружно в ці жорсткі сніги…
Та велика вража сила,- ленінські дуби,-
Полягли герої в славі…В славі – без ганьби!..
Україно, мамо рідна,- то ж чому, чому,-
Ти розхристано зустріла путінську чуму…
Знову армія - в загоні в київських верхах,-
Вас сто років не навчили,- певно,- не той фах!...
В ідеологів партійних, у директорів,
У банкирів та у ДОНІВ ,- диво це із див,-
В них про захист від навали не свербів і ніс,-
Вік минулий не навчив їх,- тями не приніс…
Україно, мамо рідна,- знову в нас зима -
І на пагорбах Аскольда місця вже нема…
Цвинтар Байковий, панове, - певно не для вас...
Йдуть бої... Жорстокі... Злії... Доленосний час...[/color][/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773831
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 28.01.2018