По дну старого казана
Остання ложка шкряботить.
Мов тінь сліпого кажана,
Під стріхою остання мить.
В тій миті все – кохання хміль,
І відчаю огидний страх,
І радості, й на ранах сіль,
Й полин на скривлених вустах.
Летять в минуле журавлі
На крилах згадок про тепло.
Йде боса Доля по стерні…
Майбутнє вже давно сплило
По дну старого казана…
Рука тремтить… Остання мить…
Укравши душу, Сатана
У безвість стрімко полетить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777957
дата надходження 19.02.2018
дата закладки 28.01.2019
В очах побачиш досвід світу,
Причини, що руйнують час.
Якби ж ти знав, як розпалити
Вогонь життя, який вже згас.
Земля пробачить нам нескоро
Отруйну гру пустих бажань.
Не забувай дивитись вгору,
Не відмовляйся від питань.
Минуле повернутись хоче,
Шляхи нікуди не ведуть.
Ти дивишся, як серед ночі
Природа п’є сріблясту ртуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790847
дата надходження 08.05.2018
дата закладки 08.05.2018