: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.05.2018
Як ніколи, вже в полудні
Притомилась баба Валя,
Та й зайшла до баби Христі
(Разом колись дівували).
-Розкажу тобі новини:
Оце йду якраз з лікарні,
Про сучасну медицину,
(Хоч новини ці й не гарні).
Заболіло в мене око -
Я ж іду до окуліста:
Там вже черга, бо набилось
Тих людей із сіл, і міста!
А там мені пояснили,
Що сюди не треба пхатись,
Є такий сімейний лікар -
То до нього записатись.
Взяти паспорт, код, і ще щось,
Заключити з ним угоду,
(Оте щось - напевно, гроші,
Де взяли дурну цю моду?)
Занесуть це все в комп’ютер,
Заведуть на тебе справу,
І тоді вже лікуватись
Будеш мати повне право.
Той сімейний обдивиться,
Де і в чому в вас потреба,
Якщо сам не тямить в цьому –
То пошле, куди вже треба.
Вже до двох займати чергу
Доведеться, що ж робити?
І сімейному, і тому
Треба буде вже платити!
-Та це ж хто таке придумав?-
Здивувалася Христина,-
Певно, його не боліла
Голова ніколи й спина…
-Одна жінка в Міністерстві -
Доктор Смерть вона зоветься,
Хоче винищити всіх нас,
Та ніяк їй не вдається!
Хоч людей в нас хворих стільки,
Не лікарня - ціле лихо…
Хай лікується в ній часто
Ота клята Супруниха!
-Не журися ти, Валюшо,-
Скалить зуби баба Христя,-
Я до лоба примотала
Ось із капустини листя,
До колін лопух приклала,
Листя хрону ще й до спини,
Навчимося виживати,
Ми без тої медицини.
Вип’єм чарку, з’їмо шкварку –
Іще скоро ми не вмремо,
Як дасть Бог, то ми з тобою
Ту Супрун переживемо!
В нас - народна медицина,
Буду прямо я казати,
І все їхнє Міністерство
Можем теж кудись послати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791460
дата надходження 13.05.2018
дата закладки 13.05.2018
- Яка ж я гарна! - Кружляла Сніжинка, розглядаючи своє відображення у кризі. - Шкода, що крім мене ніхто цього не помічає.
- Дивовижно, - засміялась красуня, коли її поніс стрімко Вітер. - Хочу ще так само, татко.
- Ой, що це? - Крихітка раптом завмерла. Здалеку лунав сміх.
- Це дітки граються снігом, - промовила матінка Зима.
- Я хочу до них! Татко, відішли мене туди, - попросила Сніжинка.
- Ех! - Прорипів дідусь Мороз. - І навіщо воно тобі? Адже діти вмить вкатають тебе у сніговик або палац.
- Ой, як цікаво, - мрійливо посміхнулась маленька дослідниця вогниками на сонці, - я і справді туди хочу.
Всі зрозуміли, що відмовляти не варто. Сніжинка все одно відстоїть своє.
Фу-у-у-у-у! І татко щосили відправивив мандрівницю до дітей.
- Оце такої! - Захопливо промовила маленька красуня. - Що це?
- Я Сніговик! - Гордо промовив білий велетень.
- До вас можна?
Та поки Сніжинка питала, то вже і на голову до Сніговика підсіла:
- Ой, як тут тісно.
В цю мить татко Вітер підхопив крихітку та поніс далі. Сніжинка вже закружляла навколо дівчинки та швидко всілась на червону рукавичку.
- О, яка гарненька сніжинка, - промовила господиня рукавички та наблизила її до своїх очей. Раптом дівчинка закашляла.
- А де ж вона поділась? - Здивувалась дівчинка, яка до цієї миті бачила Сніжинку...
- Розтанула, - дмухнув тато Вітер.
- Розтанула, - промовила сумно мама Зима.
- Розтанула. - Скрипнув дідусь Морозець.
- Нічого, - відгукнулась крапля з рукавички, - хтось, та встиг помітити мою красу.
І вже через хвилину вона стала Крижинкою. Та то вже інша казка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730087
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 12.05.2018
счастье - это маленький светящийся огонёк внутри , который наполняет тебя светом постоянно, его становится так много, что не делиться им невозможно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790360
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 07.05.2018
Я - ЖІНКА возвеличена віршами,
Оспівана у чарівних піснях,
Усипана чудовими квітками,
Омріяна й голублена у снах.
Я - ЖІНКА, що непізнана й донині,
Прикрита таємниці полотном,
Котру завжди жадали і любили,
Та підкорити так і не дано.
Я - ЖІНКА вередлива чи покірна,
Розкута чи невинна, наче птах…
[b]Я варта щастя й почуттів безмірних -
Чоловіки - це все в ваших руках![/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776359
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 01.05.2018
В задумі часто ти сидиш,
Проте в очах думок безмежжя.
Підведеш погляд на мить лиш,
А вже мені тепліше й легше.
Ми разом вже немало літ
Й достатньо погляду в розмові.
В твоїх очах надії світ,
Джерела ніжності й любові.
Я бачу в них вогонь палкий,
Яким пронизуєш всю душу.
Щиро вдивляюсь в погляд твій,
Бо хочу цього, а не мушу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780818
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 01.05.2018
Попередня частина: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787604
Почуття, через які копають ями,
бувають різними, прикинь:
із небажань відповідати,
або кидає заздрість клин.
Якщо копаєш іншим яму,
завжди існує небезпека отака:
найближчим виявляється до неї
той, хто копав не навмання.
Ускочить, не мине, бо яма
притягне до себе творця,
вона ж бо хоче заповнятись
тим, хто копав, і це не дивина.
Так Немезида пожартує,
богиня покарання – перлина,
вона, насправді, не жорстока,
бува робота в неї отака.
Складна робота в Немезиди:
отримала завдання і вперед,
і забезпечити відплату
мусить тоді, або тепер.
Якщо тяжка відплата непотрібна,
тільки потрібен для когось урок,
то стане жартівлива і свавільна,
кожен отримає у визначений строк.
У дальньому Олімпі проживає,
у гості до Аїда й Персефони йде,
завдань багато і вона спостерігає
зворотну сторону життя, і жде.
Заповнені вже покарань папери,
в Аїда - лих тяжких фінал,
комусь отам прогули відмічають
і для Феміди час настав!
Продовження: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792504
19.04.2018.
Картина із інтернету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789607
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 01.05.2018