Vanessa Sky: Вибране

IngiGerda

ВІДПУСТИЛА


Я  відпустила  його...  бо  любила.
шалено,  глибоко  і  часто  до  сліз,
я  відпустила  його  і  простила
між  нами  розрушивши  цей  фанатизм.

Відпустила  його...  Доброго  мало
в  прощенні,  прощанні,  останніх  словах,
я  швидко  зраділа,  серце  все  знало,
розійдемось,  та  не  в  своїх  головах.

Відпустила  його...  Він  -  є  минуле
і  наче  вже  й  потяг  між  нами  затих,
озирнулась  назад  -  життя  промайнуло
та  ми  не  знайшли  і  подібних  таких.

Відпустила...
Простила...
Любила...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808668
дата надходження 03.10.2018
дата закладки 16.01.2019


IngiGerda

ВІДЬМА

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PELX_rG3esU[/youtube]
Хотів  мене.  Бажав  мене.  От  маєш!
Прийшла.  Взяла.  І  більш  не  відпущу.
Ти  думав,  просто  так  візьмеш,  пограєш,
а  я  так  все  візьму  тобі  й  прощу.

Гадав,  що  будеш  бавити,  як  ляльку,
по  плану  буде  все,  що  закортить,
я  стану  наче  та  дитинка  змалку
і  буду  все  тебе  благать,  просить.

Бо  ти  ж  не  знав,  що  можу  керувати
тобою  і  твоїм  складним  життям,
я  так  зроблю,  що  будеш  мандрувати
по  моїм  тілі  з  повним  забуттям.

Десь  схочеш  зупинитись  на  хвилинку,
а  я  затримаю  там  на  завжди,
щоб  ти  занурився  в  кожну  клітинку,
поки  лишатиму  десь  на  тобі  сліди.

В  моїм  волоссі  заплетешся  співом
ранкових  солов‘їв  з  своїх  країв,
для  тебе  кожен  подих  стане  дивом,
так  ти  не  мріяв  й  навіть  не  хотів.

Віднайдеш  точки  піків  на  моїх  долонях
та  питимеш  із  них  моїх  енергій  сік,
і  відтепер  я  -  сивина  у  твоїх  скронях,
з  якою  проживеш  ти  не  один  свій  вік.

Хотів  мене.  Бажав  мене.  І  маєш!
Прийшла.  Взяла.  Тримаю  назавжди!
Я  розчинилась  у  тобі,  ти  по  мені  блукаєш,
ми  налаштовуєм  світи  вже  на  свої  лади.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808592
дата надходження 02.10.2018
дата закладки 16.01.2019


IngiGerda

ВОВЧИЦЯ

Бай-бай,  коханий,  варто  розійтися,
на  грані  ми  стояли  вже  давно
і  в  погляді  моїм  оманлива  вовчиця,
а  їй,  повір,  давно  вже  все  одно.

Їй  все  одно  кого  вона  любила,
наскільки  глибоко  у  серці  проросло,
скільки  ньютонів  була  його  сила,
любов  для  неї  –  вбите  ремесло.

Вона  –  є  звір,  а  значить  геть  бездушна,
їй  не  болить,  не  тягне,  не  пече,
дивитиметься  в  тебе  гостро  й  непорушно
і  ти  боятимешся  вже  її  очей.

Прощай,  коханий,  треба  це  скінчити,
бо  більше  радості  коханням  не  несем,
ми  –  хижі  звірі,  ніде  правди  діти,
ти  –  не  мій  фетиш,  я  –  не  твій  тотем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809402
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 16.01.2019


Редьярд

Очима ти сказала так

Очима  ти  сказала  «так»
Торкнулась  мого  серця.
Словами  ти  сказала  «ні»
Посипала  приправою  із  перцю

Губами  ти  казала  «так,  люблю»,
Коли  так  страсно  цілувала.
Розбила  серце  з  кришталю,
Коли  на  відстані  мене  тримала

Думками  кликала  мене,
І  у  вісні  мене  кохала.
А  як  побачив  я  тебе,
Ти  знов  нічого  не  сказала...

Ті  почуття  солодкі  та  палкі,
А  жалять,  наче  шершень...
В  кохання  важко  вірити  тоді,
Коли  слова  не  співпадають  з  серцем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821560
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 16.01.2019


Дружня рука

Лахміття це зніміть, у неї гарне тіло

Така  уся  тендітна  і  красива,
Волосся  вітер  обійма  мрійливо,
Глибокі  очі  глибші  від  небес,
Неначе  зір  дарунок  чи  одна  з  принцес  …

О,  ні.  Це  зовсім-зовсім  не  про  неї,
Страждання  у  очах,  зневіра  і  похмурість,
У  клітці  плаче  птах,
Кругом  танцює  дурість  …

І  кожен  норовить,  щоб  їй  завдати  болю,
Вона  живе  як  спить,  їй  мріється  про  волю  …
Лахміття  це  зніміть,  у  неї  гарне  тіло,
І  чорне  обітріть,  щоб  стало  воно  білим.

Не  штурхайте  її,  все  тіло  вже  в  ударах,
Ще  сонячно  і  день,  а  очі  вічно  в  хмарах  …
Була  іще  малям,  як  Правдою  назвали,
Від  бід  і  ворогів  в  гущавини  ховали,
А  потім  ті  ж  самі,  що  їй  наче  служили,
Втомившись,  всю  її  болотом  обліпили  …

Бреде  вона  сама,  а  їй  услід  каміння,
Вона  ж  наче  свята,  а  їй  самі  гоніння,
Вона  ж  іще  дівча,  струнке  чудове  тіло,
Зігнулась  від  нещасть,  на  землю  ледь  присіла  …

А  їй  уже  кричать:  ану  геть  забирайся,
І  біля  наших  вілл  й  маєтків  не  вештайся  …
Брела  вона,  брела  й  зайшла  аж  на  край  світу,
І  друга  тут  знайшла.  Тим  другом  став  їй  Вітер.

Схопив  її  усю  й  підняв  високо  в  небо.
У  чистому  дощі  в  лахміттях  без  потреби.
Кружляють  там  удвох,  замріяні  й  щасливі.
І  мабуть  дав  їй  Бог  за  це  пташині  крила  …
Тепер  вона  летить,  донизу  не  злітає,
Із  вітром  шелестить,  щось  ним  повідомляє,
Красунею  тепер  ледь  вигляне  з-за  хмари
І  кривдникам  своїм  дарує  щедро  чари  …

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817961
дата надходження 17.12.2018
дата закладки 17.12.2018