Ніхто не думав, що все може зайти аж так далеко. Боротьба за рівноправність, таку ж зарплату, таке ж ставлення … Хоч і залишається без відповіді питання, чи комусь хотілось такого аж зовсім рівного ставлення. Поступово наче втрачалася потреба одних в інших. Спочатку йшлося про торгівлю та обмін необхідним, а згодом … настала ера вдалого клонування.
Що ж, жінки та чоловіки стали окремими расами. Більше того, вони розселилися на окремих планетах. І це вже не про тимчасові труднощі взаємовідносин, а про відсутність будь-якої потреби.
Здавалося б, до того і йшло. По цілому світу визнавалися парами ідентичні статі. Але ніхто не замислювався про те, що спілкування з іншими все ж відбувалося: на роботі, у транспорті, навіть крізь телебачення та інтернет. А тут раптом було проведено різку і разючу межу.
[b]…[/b]
Її звали дуже складно. Щоб дещо збагатитися емоційно, вона назвала себе одразу десятьма жіночими іменами. Деякі з них були українськими, деякі – іспанськими. Одним з імен було Інга, на якому ми для швидкості оповіді і зупинимось. У Інги були друзі – аналогічні до неї за статусом Марі, Арго, Помаранчеві крила … . Спочатку їм все подобалось. Вони розуміли емоції одна одної, вміли разом веселитися, сумувати … Щоправда, виявилось, що іноді важко вчасно промовчати. А потім виявилось, що немає кому вимовити вчасно фразу «Все буде добре». Зрештою, поговорити про тих, інших, теж втратило будь-який сенс. Бо виявилось, що іншість – саме там, а не у їх середовищі. І та іншість не ворожа, а просто цікава.
Зрештою, щоб припинити розмови такого типу, середовище ставало все більш воєнізованим і жорстким. Втрачене в інших підсвідоме захотіли реалізувати. Але помилково вважали, що це грубість, жорстокість, безсердечність. У такому варіанті суспільство стримувалось від бунту. Але і цього було замало … . Потрібна була війна.
[b]…[/b]
У них тепер все було просто. Джек, Сем, Джо … . Навіщо ці витіюватості. Величезні екрани з футбольними чи баскетбольними матчами - ніхто не просить відірватись ні на хвилину. Ніяких емоційних зривів, ніяких потреб у вибаченнях … . Щось не так, прошу на ринг. Ніяких надмірних оздоблень ні вулиць, ні квартир. Все просто, все комфортно …
Але чому ж так сіро? Чому ж так безбарвно?
Дехто намагався імітувати втрачене, але це виглядало примітивно і якось безглуздо. Отак … Уявіть собі, що приходить весна, а немає за ким вертіти головою. Уявіть собі, що не потрібно обирати правильні слова, немає потреби загалом у красивих словах і тоді мова стає чимось схожим на російський суржик, щедро обсиплений матюками.
У такому варіанті суспільство перетворювалось на дике ревуче море. Потрібна була війна.
Його звали Рай. Так просто і так складно водночас. Цим іменем він завдячував тому часу, коли чоловіки ще захоплювалися початком власної свободи. Мабуть, його батько вирішив у цей спосіб увіковічнити це фантастичне відчуття.
Рай був тим, хто пішов одним з перших шукати втрачене у війні.
[b]…[/b]
Інга вела полоненого з якимось особливим виразом обличчя. На ньому було все: гордість здобутого, відраза до іншості, втома від такого життя. Полоненим був Рай.
Зараз дивлячись на них обох, важко було одразу визначити, хто з них хто. Війна деформує риси обличчя, рефлекси стають ідентичними, навіть посміхатися видається важким і непотрібним.
Що тут вже скажеш про спробу порозмовляти … .
Проблема у тім, що вести полоненого не було куди. Їх гвинтокрил упав самотнім на цей зовсім віддалений та німий острів. Жодної ознаки хоча б якогось людського життя.
Дві обвуглені самотності у розпачі втупились в очі один одного …
[b]…[/b]
Сучасній людині важко зрозуміти, що дотик руки до руки не означає взагалі нічого. Важко сприйняти, що дружні обійми – це ніщо, просто чиясь нав’язлива присутність. Аж надто близька не потрібна присутність.
Дві зовсім різні істоти виявились двома зовсім однаковими істотами, які взагалі не потребують одна одну.
Так було день, …, місяць. Жодного слова, жодного жесту. Єдине, що Інга перестала носити зброю у руках. Який у цьому сенс. «Який сенс у нього нападати на мене».
Слабший не заслуговує на протягнуту руку. Навіщо? Своєю слабкістю він заслужив свою долю. Так їх вчили. Але це було там - у світі, де багато людей. А не тут на самотній планеті, на самотньому острові … Ще й ніхто з них не знав, чим закінчилася та далека тепер від них війна.
[b]---[/b]
Сталося так, що Інга провалилася в урвище. Надміру крута скеля не дозволяла ані учепитися, ані опертися об будь-що. Ще й страшенно боліла пошкоджена рука. «Не кричати ж йому: допоможи?!»
Перша ознака втраченого: він не покинув її. Не знав чому.
Рай зв’язував довжелезний шнур з вогкої кори дерев. Це зайняло трохи часу. Уявіть собі її здивування, коли вона побачила його з цим чудернацьким шнуром. Рефлективно їй вирвалось щось на кшталт насмішки. Але це не зупинило його. Шнур звичайно ж не витримав. Що ж сказала Інга? «Ти зможеш. Придумай щось». Переплетений з тонким пруттям шнур виявився набагато міцнішим.
Друга ознака втраченого: коли він виявився слабким, вона словами, жестом зробила його сильним.
Якщо першою сказаною фразою було «Нікчема», то іншою – «Ти зможеш». Інга зрозуміла, що у першій немає потреби, якщо є розум і воля сказати другу.
[b]…[/b]
Вони сиділи біля вогнища. Ні, це явно не була пара закоханих чи близьких друзів. Це були двоє, які розмовляють.
Вони розповідали один одному про свої світи.
Їхні розповіді були позбавлені гордості.
Вони розуміли, що навіть світ, в якому вони опинилися зараз, є кращим за те, що у них було раніше.
[b]…[/b]
Що було у них окремо?
Печера, нора ….
Якими були вони окремо?
Наче двійко загублених звірів.
Що сталось сьогодні?
Вони почали будувати дім. Найсправжнісінький. З вікнами, зі столом та стільцями і навіть з чимось схожим на посуд. Інший дім був зовсім невидимим - десь там усередині людських душ. У ньому були ще міцніші стіни, ще більше світла, ще більше простору.
Що сталося з ними сьогодні?
Вони трималися за руки. І це було гарно та урочисто.
Завтра це стало ніжно. Те, що було з ними раніше, було схожим на довгу ще не зовсім забуту ніч.
Якими різними стали їхні обличчя. Вони нарешті стали різними.
Така проста і чарівна істина стала буденністю:
[i]Я довго думав, хто для нього ти:
Від тебе крила в нього виростають.
Ці крила, щоб тебе спасти
Він під твої у мить потрібну підставляє.[/i]
[b]...[/b]
Де ж ми були раніше, що її згубили?
Їх відшукали. А точніше їх ніхто не шукав. Вони нікому не були потрібні.
На них натрапили випадково, бо побачили здалеку вогнище.
На втрачені світи дивився інший маленький важливий світ.
Інга та Рай тримали на руках маленьке дитинча. Дивлячись на нього, батьки щиро і радісно посміхалися. Це випадкове тридцяти секундне відео подивились одночасно дві величезні ворогуючі армії. Вони побачили втрачене … . І цього було досить.
[i]У нього не було її,
І він десь пропав уночі,
Розкидував мрії чужі,
У цій метушні біжучи …
Ти може весь сповнений сил?
Ти може найкраща в письмі?
Дивуєш ти розмахом крил?
Куди ж полетиш у пітьмі ...
Немає видіння у сні,
Немає спокути очей,
Ми стали навіки одні -
Раби серед блиску речей …
А потім опала вся мла,
Зачах від несправжності світ,
Не знав я, що ти ось така,
Тому і блукав стільки літ.
[/i]
* [i]або Жорстока алегорія[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008819
дата надходження 18.03.2024
дата закладки 04.06.2024
Ти інший. Ти собі це вже дозволив,
Чи лізеш в рамки, щоб зламатись знов?
Достатньо в серці мужності і волі,
Буденності позбутися оков,
Обрати шлях за для якого йшов
В цей світ?
Зозуленям між рідних, друзів
Вживаєшся в стандартну глупу роль.
В гріхи, до забуття, безжально грузнеш,
Бо як не дієш, то від горя луснеш,
Не взнавши, що в потенції – король.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921482
дата надходження 06.08.2021
дата закладки 06.08.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.07.2021
Там де ве́рба плакуча,
На гіллі вітер спав...
По долинах і кручах,
Своє щастя шукав.
Натомився за нічку,
Ліг собі відпочить.
Пробудилася річка,
Що піснями дзвенить.
"Ой ти річечко - річко,
Не шуми я прошу.
Заспокійся водичко,
Бо приліг я до сну..."
Як почула розмову,
Ту, самотня верба.
Вона вітер не словом,
А гіллям обняла.
"Не шукай свого щастя,
Не збирай його з мрій.
нам зустрітися вдасться,
Знай ти мій, тільки мій..."
І з тих пір вітер вербі,
Розплітає косу́.
Пригортає до себе
Її ніжну красу.
А вона все шепоче,
Лиш для нього слова.
З ним в обіймах щоночі,
Про любов розмовля...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917643
дата надходження 23.06.2021
дата закладки 29.06.2021
О, як приємно згадувати Вас
у час, коли, хмеліючи коханням,
перебираю зустрічі останні,
де з Вами на руках танцюю вальс,
жаданих скронь торкаючись вустами…
Як небуденно згадувати Вас,
коли вже день погас і квітнуть зорі:
вуста і очі – стиглі, неозорі -
лікують горе, зупиняють час,
і світяться коліна у покорі…
О, як приємно згадувати Вас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328040
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 29.04.2021
Якщо мовчу -
дослу́хайся -
про що,
а не питай:
чому або наві́що.
Мовчання - віще.
Не жалій свічо́к...
Зазеленів листок
на попелищі,
і вітер свище
ближче,
ніж за крок?
Будь вища.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844520
дата надходження 09.08.2019
дата закладки 27.04.2021
«ФІЛОСОФІЯ МУРЧИКА»
— Не знаю, як у місті живеться тим городським кастрованим приблудам, а от у нас, сільських красенів, життя цікаве: вільне (іноді навіть занадто), просторе й самостійне. Хоча я не пам’ятаю, щоб коти коли-небудь голосували за незалежність.
Так розповідав Мурчик баби Катрі вороні, котра щойно прилетіла зі столиці до них у село.
Пів години він вислуховував про «абарзєвших», на думку ворони, голубів мовчки, але коли вона почала порівнювати котячі долі, його то зачепило за живе.
— От я би, — продовжував він, — ні за що б не проміняв своє життя поруч із живою природою на «київські пекторалі» !
Кіт не знав, що означає цей вислів, але баба Катря часто його вживала, коли порівнювала міську непотрібну розкіш із тим, що виросло в неї на городі, Вона так і казала:
— Проміняв, гаспид близорукий, бабину картоплю на київські пекторалі!
І якщо про руки баба казала правду — вони дійсно були близькі до «гаспида»,(так розумів кіт, цю істину) — то й про пекторалі, ясне діло, теж не брехня.
Мурчик, хоч так само не любив картоплю, як і Катрин онук, але мусив їсти частенько, бо бабині принципи були незламні: картопля — то золото.
Баба, мабуть, не знала, пояснював собі Мурчик, що золото коти теж не їдять.
— От хіба бачила ти в тому Кийові, щоб коти парувалися прямо там, де зустріли свою любов? — продовжував Мурчик, хоча питання його мало суто риторичний характер.
— Я взагалі чув, що там у них на це заборона, і щойно ти подумав про те, що потрібно залишити свій слід на цій нещасній землі й завести потомство, тамтешнім котохвостим одразу відбивають бажання. Столичні господарі відрізають їм телембики! Точно-точно! Страшно й подумати, як то воно потім оте, гендерно-рівне існування.
Що не кажи, а в селі про таке годі і згадувати.
На цьому моменті ворона перестала скубти своє пір’я і подивилась кудись удалечінь: напевно, осмислювала глибоку філософську мудрість нашого Мурчика. Кіт, примруживши очі, теж про щось задумався.
Погода цього дня в селі теж була на боці філософського жанру: світило тепле яскраве сонечко, в повітрі пахло весняними травами, димом багаття, землею, і особливого шарму в слоїчок цього денного повітряного парфуму додав терпкий аромат кози Сніжани.
Голосіння баби Катрі перебило момент споглядання Всесвіту Мурчиком:
— Грім! Заради Бога, перестань обсикати ті ворота, скоро іржею підуть!
Як видно зі слів, баба Катря була дуже набожною жінкою, принаймні Мурчик був у цьому впевнений.
Бо, на його думку, досконало знала всі церковні обряди: він не раз бачив, як баба «святила» свого чоловіка, діда Максима, дрючком, питаючи в нього, де той подів заначку. І щоразу не забувала додати:
— Що мовчиш, як грішник на сповіді?!
Але і «грішник» стільки разів був освячений, що його можна було вже «приставляти» до лику святих.....»
• далі буде.
Людям без гумору, мої співчуття
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911094
дата надходження 15.04.2021
дата закладки 16.04.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.03.2021
І коли я йтиму цією стежкою,
Назустріч з'явишся ти,
Наче хтось вдало кинув монеткою,
Не розбіглися кроки-сліди ...
І коли я раптом піду не туди,
Дощ закриє весь світ,
І коли раптом впізнаю: це ти,
Ти ж у відповідь скажеш: привіт.
І коли ти чомусь втечеш у ніч,
Я за тобою піду,
Блукатиму кілька днів - сторіч,
Не здамся, тебе знайду.
І коли ти чомусь втечеш у сніг,
Я стану сніговиком,
І вітер зупинить свій біг,
А сніг стане струмком ...
І я розтану у твоїй весні,
Але не щезну, хоч буду не тим,
В очах горітимуть два вогні,
І жоден не буде чужим ...
А потім настане літо,
І не потрібно бути не тим,
Як добре навчитись уміти
Не бути для когось чужим ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860894
дата надходження 10.01.2020
дата закладки 16.01.2020
Без друзів. Без одного. Я і Бог.
Ось так на світі живемо ми вдвох.
Ось так. Виходить. Літо, осінь... Сніг.
Так диво просто падає до ніг.
Ось так. Буває. Грудень. Новий рік.
Ось так тихенько час у небо втік.
Ось так. Чекати щастя і Різдва.
Ось так... Життя й малесенькі дИва.
Ось так буває. Тільки це життя.
Ось так.Здаєтьсч, що серцебиття
Твоє у тиші Янгол лиш почув.
Ось так, маленький, ти мене відчув...
Тихесенько... Він на душі заснув...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815327
дата надходження 26.11.2018
дата закладки 24.11.2019
Прошу, пожалуйста, побудьте моей Музой
Останьтесь в моей жизни тёплым майским днём
Обещаю, что не стану тягостью, обузой
Просто приходите, с Вами кофе горького попьём
И как всегда, без сахара, великолепна горечь
Которая согреет на минуту, час или же день
Мне с Вами было хорошо. И очень
не хочу, чтоб Вы оставили лишь тень
Простите за наивность, это просто глупо
Я цепляюсь за тепло и доброту
Мне просто хочется прийти к кому-то
Осуществить свою несовременную мечту
Чтоб было тихо, просто, горячо, уютно
На денёк почувствовать себя не одиноким
Ах да, простите Вы, что я ежеминутно
Всё о Вас. Как будто Вам важны все эти строки:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181382
дата надходження 02.04.2010
дата закладки 21.11.2019