А справжнє - воно не зникає
Не власні над ним ні відстань, ні час;
Ідуть від коханих, бува залишають,
Та не тому, що вже не кохають.
Бува, що життя примушує нас.
Буває що долю не ми обираєм,
Тоді коли вибір вірний один.
Та справжнє - воно всеодно не зникає.
Кохання й насильно сердець не лишає
Навіть якщо ти і борешся з ним.
Те що дається - не нами. Для нас.
Цей скарб є нетлінним довічно,
І буде спасінням, чи стане прокляттям
Тільки тобі обирать особисто.
Та справжнє - воно не зникає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875700
дата надходження 12.05.2020
дата закладки 12.05.2020
Сьогодні, в день закінчення війни,
у скону день найбільшої із воєн,
перед очима Неньчині сини,
і в першу чергу – невідомий воїн.
А скільки їх, що канули в пітьму,
у бездну провалилися навіки.
Кляну війну, ту прокляту війну!
Ті горя, поту, сліз кривавих ріки…
А скільки тих, що згинули в полях
і стали українським чорноземом…
Їх кров’ю щедро зрошена земля
іде на продаж… Та уклін доземний
десяткам, сотням тисяч юнаків,
що скошені упали на півкроку,
сформованим кістлявою полків
у ці сімдесят п’ять непевних років.
Схиляю голову, та серце тисне біль
за ненароджених, убитих і померлих,
а ворог знову б’є і б’є у ціль,
та ще й з трибуни розсипає «перли»…
Ішла війна та – за життя, на смерть,
а переможці – там, на полі брані.
Терпіння чашу сповнено ущерть –
кінчать пора її, панове й пані!
Пом’янемо́ полеглих на фронтах,
невидимих, невизнаних, забутих,
за Україну хто віддав життя.
Загиблим – пам’ять вічна. Смерть іудам!
07.05.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875011
дата надходження 07.05.2020
дата закладки 07.05.2020
-Навчимось сьогодні, діти,-
Вчителька сказала в класі,-
Нові образи творити
У теперішньому часі.
Свою маму або тата
Ви з ким-небудь порівняйте
І художньо даний образ
В усній формі мені дайте.
Першою зірвалась Машка,
Емоційно торохтіла:
-В мене мама – справжня пташка,
Не сидить вона без діла.
Наче крила вона має,
Всім уміє догодити,
І, крім нас, щодня встигає
На роботу ще й ходити!
А за нею так детально
Розказала усім Ната:
-А я можу свого тата
З космонавтом порівняти:
Бо літати враз навчився,
Хоч немає в нас ракети –
Він ніде не зупинився
І відвідав всі планети.
Вже три роки на орбіті
Десь серед зірок і пилу…
Мама каже, що, напевно,
НЛО його вхопило!
А поправила бабуся:
-Загадкова та тарілка,
Що забрала в нас татуся –
Молода дівиця Мілка.
В неї таткові не спиться!
Перебила тут Агата:
-Тоді треба цю дівицю
З космодромом порівняти!
-В мого тата,- каже Ваня,-
З бичком буде порівняння:
Смокче так горілку татко,
Наче дійку ссе телятко.
Вчителька уже й не рада,
Що цю тему зачепила,
Слава Богу, що чергова,
На перерву подзвонила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859150
дата надходження 25.12.2019
дата закладки 26.12.2019
Хтось в бур”яні, хтось у обіймах орхідей, хтось у боргах, а в когось є прибуток, нам варто цінувати тих людей, які за посмішкою, відчувають смуток! Хтось в злиднях, хтось в хоромах золотих, десь перша спроба, а в когось остання, потрібно цінувати людей тих, які за гнівом бачать, - це кохання! В когось багато різнопланових ідей, у інших розвалити все бажання, нам шанувати треба тих людей, хто здогадавсь причину нашого мовчання!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844498
дата надходження 09.08.2019
дата закладки 09.08.2019
Господь створив всіх нас - людей,
А виросли мутанти,
Сочиться злоба із грудей,
Мов з пекла емігранти,
Багатство, скупість, егоїзм -
Це їх скелет-основа,
Забули слово "альтруїзм",
І суть у них є квола.
Образи зміями повзуть,
А заздрощі із кодла,
Усе на світі лиш клянуть,
Для них це мов робота,
Плітки поспіли на банкет,
Це вже звичайні гості,
Лишили осуд на фуршет,
Від слів ламає кості.
Погляну в дзеркало - а я?
Чи також є мутантом?
Неначе в пошуку добра,
Для зла зробила страту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837209
дата надходження 01.06.2019
дата закладки 01.06.2019
Так повелось, що радість і журба
Ідуть пліч - опліч по одній дорозі.
Червоно - чорну нитку полотна
Ніяка сила роз"єднать невзмозі.
Ось так весь вік вони у двох й живуть
У злагоді, як у сім"ї ведеться.
Їх у народі сестрами зовуть -
Одна з них плаче,а одна сміється.
Червону нитку радість заклада.
Із чорною журба веде розмову.
Слідкує,щоб не довгою була
І радості не перейшла дорогу
І не змінила долі полотна
Червона ж нитка радості й любові.
Як рідна, вірна, любляча сестра,
Все молиться, щоб всі були здорові,
Кого торкнулась ниточка журби,
Не впали ввічай - все в житті буває,
Не все в дорозі ями та горби
Журба не вічна і вона минає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836928
дата надходження 29.05.2019
дата закладки 29.05.2019
Для тебе буду небом,
якщо ти здІймешся у вись.
Для тебе буду сонцем,
щоб темні хмари розійшлись.
Для тебе буду морем,
якщо ти станеш кораблем.
Коли навколо горе,
то знай, у тебе є тотем.
Розправлюся вітрилом,
побачиш чУдні береги.
Я зможу стать Шекспіром,
сонети напишУ палкі.
Я буду твОїм вовком,
як підкрадЕться підлий лис.
Ласкавим, ніжним шовком,
щоб ми з тобою обнялИсь.
ПеретворЮсь мольбертом,
Якщо ти станеш полотном.
БудУ твоїм Декартом*,
щоб «докопатись» до основ...
Для тебе буду злива,
в засушливі, палючі дні.
Коли бракує дива,
То створю казку на землі.
Я зАвжди буду поряд,
я бУду у твоїй душі.
А як прийдеться плакать,
то від емоцій радості...
Хоч я й досі, знать не знаю,
яка ти, де ти, хто ти ?
Та все ж я вірю, що впізнаю,
як будеш...йти...навпроти...
Рене Декарт- французький філософ, фізик, фізіолог, математик, основоположник аналітичної геометрії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835931
дата надходження 18.05.2019
дата закладки 20.05.2019
У цьому світі все відносно.
Хтось вгледів у тобі лише лайно,
Хтось бачить неосяжний космос.
Ти людям -дзеркало, а не вікно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833949
дата надходження 30.04.2019
дата закладки 30.04.2019
НА СТРУНАХ ОСЕНІ
на струнах осені печаль зіграє
журбу-мелодію, акорд сумний
час не лікує, час просто минає
чи може як в Ліни, минаємо ми?
А час не лікує, він мчиться скажено
немовби скакун від свободи сп'янів
і час забирає кохання у мене
яке без надії так пізно зустрів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537724
дата надходження 18.11.2014
дата закладки 19.04.2019
не оплакуй ні мрій, ані радощів
не шукай свому серцю клопотів
половині людей - байдуже
половина людей - роботи
те, що вчора цвіло катастрофою
те, що вчора було кінцем світу
завтра стане новою строфою
а переляк розвіє вітром
загалом то все дуже просто:
не звикай, не мовчи, не розказуй
не чекай понеділка чи осінь
і нікого собою не зв'язуй
не шукай свому серцю клопотів
і нікому ніщо не пояснюй
половина людей - роботи
половина людей - нещасні
04.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833086
дата надходження 17.04.2019
дата закладки 17.04.2019
Зустрілися... і ти відводиш очі...
чи ж та я жінка, що колись жадав??
І я відвожу,.. бо життя робоче
пройшлось по мені наче самосвал..
Колись кохали... Розвело по світу
Невчасна зустріч... Спалахи в очах..
Мені б хотілось мріяти, творити
І на крило ставати наче птах.
"що не приходиш? ".. Нащо цей цинізм??
Цей погляд в серце.. Нащо так брехати??
Хіба ж я ЖІНКА? ..ні! Я механізм
Спекти,.. зварить,.. купити і прибрати.
Усе по колу, впряжена як кінь..
Робота,.. дім.., батьки старенькі.., діти..
І від краси лишилась тільки тінь..
А хочеться ще жити і любити.
І ми живемо.. - різних два світи
В очах вогонь, а від душі огарок..
Мені б хотілось - мріяти, цвісти
Творити вічність-де життя як спалах.
Мені б хотілось... Зачепив струну
Не все в душі життю вдалося стерти
Я ще не ЖИЛА! більше й не живу
І що найгірше - хочеться померти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832612
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 13.04.2019
Ви не читайте цей вірш, не треба
Вас не утішить гірка його суть...
Людина-наче бездушна амеба
Жалібно стогне: «у житті якась муть...
...Грошей нестача, робота не в радість,
любові немає...для чого живу?!
Не за горами пенсія, старість,
А я ВСЕ сам(а)-на плЕчах тягну...,
...Хобі? Та що ви, не встигну по часу,
Один лиш обов’язок -хрест свій тягнуть»...
лЮдИ !!! ви ж не пуста біомаса!
Думаю треба вам дещо збагнуть!
Ви кажете для чого вам жити ?
Ви кажете у житті якась муть?
Немає часу для себе?, любити?,
Немає краси?!...То таким є ваш путь?!
А як же степи..,ліси..,океани...?
А як же природа..., світанки..., роса?
Як же квіти...,троянди, тюльпани?
Хіба це усе для вас не краса ?!
А що ж емоції щастя, натхнення?
А як що до дружби...?, повага та честь?
А як же мудрих книг одкровення?
Де тут по вашому схована жерсть?!
Ви тримали за руку кохану?
Ви чули дитячий райдужний сміх?
Згадайте любов-батьками вам дану
Немає любові?!- лукавити гріх...
Кожен повинен з себе почати
Наше життя коротесенька мить,
Для того щоб мати-спробуй віддати,
Щоб любили- спробуй життя полюбить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830452
дата надходження 25.03.2019
дата закладки 31.03.2019
як вітряно сьогодні на душі...
насиченість тобою - темним небом,
зловіще нависає у тиші
й ковтку повітря в грудях є потреба.
вдихати завтра, гостро, навмання,
на смак солодке подихом свободи.
а в зреченнях пригірклих, то не я,
бо в ріках щастя двічі нема броду.
не залишай ті квіти каяття.
ніколи не любила хризантеми,
із осені, де була нічия,
із почуттів блискучості емблема.
як вітряно сьогодні на душі...
хоч я і вірю, небо буде чистим,
усміхнене в проникливій тиші,
з надії сонце сходить усе вище...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828673
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 11.03.2019
Не тривож мою душу не треба,
Я давно перестала чекати.
Мені відповідь змовчало небо,
В той момент, як хотіла кричати.
Не дивись в мої стомлені очі,
Там давно вже згасає надія.
Бо одної "пекельної" ночі,
Хтось в душі моїй терни посіяв.
Ти іди, я тебе відпустила,
І дороги назад немає.
Я так довго в цю прірву летіла,
Що душа, вже давно помирає.
Не тривож мою душу не треба,
Не затягнуться кляті шрами.
І моє почорніле небо,
Не заплаче більше над нами.
Я давно вже не є собою,
А у венах лиш біль пульсує.
Там, колись, де нас було двоє,
Чорний дим, все давно руйнує.
Не тривож, бо мости згоріли,
Ти обрав між двома світами.
Знаєш, сильно душа боліла!
Я назавжди піду з вітрами....
НАДІЯ КИШЕНЯ 23.02.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827911
дата надходження 05.03.2019
дата закладки 09.03.2019
І знов дощить. Люблю я миті ці,
Коли весь світ в одній лише краплині.
А ти його тримаєш у руці,
Тримаєш, наче небо на стеблині.
І чуєш, чуєш кожен видих - вдих
Глибин планетних в клаптику калюжі,
О, скільки ж сили у речах простих!
Як часто ми до них такі байдужі.
Дощить, дощить, симфонія води,
Напнуті струни з хмар і аж до серця.
Цей сірий дощ мій друг, мій поводир,
В життєвім плині тихе інтермеццо.
21.04.2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828037
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 07.03.2019
І знов дощить. Люблю я миті ці,
Коли весь світ в одній лише краплині.
А ти його тримаєш у руці,
Тримаєш, наче небо на стеблині.
І чуєш, чуєш кожен видих - вдих
Глибин планетних в клаптику калюжі,
О, скільки ж сили у речах простих!
Як часто ми до них такі байдужі.
Дощить, дощить, симфонія води,
Напнуті струни з хмар і аж до серця.
Цей сірий дощ мій друг, мій поводир,
В життєвім плині тихе інтермеццо.
21.04.2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828037
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 07.03.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.03.2019
Любов
Напишу я тобі про любов,
З надією, що зрозумієш ти моє бажання
звертаюся до теми знов і знов,
та бачу марність я свого старання.
Як людство із’явилося на світ-
Любов постала таємниць безкраєм.
Злетіли миттю сотні тисяч літ,
Але розгадки досі ще не має.
Одної правди не бува для всіх,
загальне не завжди для нас потреба.
Так і любов - то праведне чи гріх -
конкретно кожен визнача для себе.
Одна проблема ятрить суть мою
І закипає гнівом благородним:
чого це Бог, створивши нам сім`ю,
зробив любов страшним гріхом господнім?
Чому Адам із Євою в раю
по волі Бога мусили би жити,
забувши про сполученість свою,
яку спровокував Змій-Спокуситель?
Чому у рай немає вороття,
а людство все - то є гріховні діти?
Не Бог, а гріх чому дає життя
І визначає все на білім світі?
На пошуки до мудрості пішов –
я Біблію читав з начал і до краю,
бальзаму для душі я тут знайшов,
а відповідь ще й досі десь блукає.
Здавна поети наламали дров -
для них любов - то почуття й зітхання,
любов я ж поділяю на любов,
і зовсім протилежне - на кохання.
Шукаю власний погляд на оте,
що змушує людей родитись знову,
про звичне, так жадано-золоте
я спробую сказати новим словом.
Кохання є нестерпний гіркий мед,
солодка сіль, насипана на рани.
То вічний зов, який веде вперед
в нестерпні муки, довгі до нестями.
Кохання є незнані біль і шок,
нечутна смерть всебажаної муки,
то повінь почуттів бурхливих вод
І дикий страх майбутньої розлуки.
Кохання то є буйство всіх бажань,
то синтеза небесного й земного,
то інтеграл, що переходить грань,
нестерпні жорна таїнства людського.
Кохання є природний крик душі,
Жаданий біль, що каторгою зветься.
Наркотик насолоди і гріхів
Ланцюг яких ніколи не порветься.
Кохання є цілюче джерело
свята вода із чистої криниці,
то згусток небуття, яке прийшло
з самих глибин зпресованої миті.
Кохання є вулкани почуттів
То повінь і апофеоз бажання.
Нектар одвічних мук і елексір,
цикути нелюдського поривання.
Нектар кохання п'ємо знов і знов,
як сік берези із лісів, без краю.
спитай мене - "А що ж таке любов?"
І я скажу: їй-Богу, я не знаю".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825377
дата надходження 14.02.2019
дата закладки 14.02.2019
Очима ти сказала «так»
Торкнулась мого серця.
Словами ти сказала «ні»
Посипала приправою із перцю
Губами ти казала «так, люблю»,
Коли так страсно цілувала.
Розбила серце з кришталю,
Коли на відстані мене тримала
Думками кликала мене,
І у вісні мене кохала.
А як побачив я тебе,
Ти знов нічого не сказала...
Ті почуття солодкі та палкі,
А жалять, наче шершень...
В кохання важко вірити тоді,
Коли слова не співпадають з серцем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821560
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 08.02.2019
Надихнув вірш Вікторії Скуратовська-Кравченко : " Я прожила чуже життя".
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795852
Я прожила чуже життя,
Чужі гріхи, чужі бажання.
Чужий цей біль, до забуття,
Вихоплював з душі ридання.
Кричала й плакала душа,
Просила в Бога допомоги,
Та доля, знов не поспіша,
Несла мені нові тривоги.
О, як же маялась завжди!
Все поспішала, щось рішала,
Щоб відвернути від біди,
Та тільки як, того не знала.
І в цьому місиві із сліз
Десь на шляху я загубилась.
Тож вітер все кудись поніс
Й сама з собою залишилась.
Злетіти б зараз до небес,
Розправити, як птиця крила,
Дістатись неземних чудес -
Це все, чого б душа хотіла.
Та тільки й крила не мої -
Летіти в них немає сили.
Думок хвилюючих рої
Мені у душу натрусили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796172
дата надходження 18.06.2018
дата закладки 07.02.2019
Мене ти в День Народження вітаєш,
Так тепло, ніжно в сні ти обіймаєш,
Ти завжди поруч тато, - знаю
Твою любов я й досі відчуваю.
Ти завжди поруч: в пам"яті, у серці
Відстань, час не здатні розєднати
Ти там, я тут - в різних світах ми,
Та в снах мене ти будеш обіймати.
Чи рік, чи два - та вже тринадцять,
А ти і досі рідний, незабутий
Найкращим будеш і через двадцять, тато.
Для любові вічність - це не багато.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823155
дата надходження 28.01.2019
дата закладки 28.01.2019
Я так хочу по тілу пройтись,
Доторкатися легко губами,
До принад Твоїх і не дивись,
Від емоцій я став трохи п'яний.
Я давно таку не зустрічав,
Щоб мене більше долі хотіла.
Ти до мене прошу притулись,
Візьми в руки моє грішне тіло.
І відчуй, як пульсує воно,
Так бажає в Тобі побувати.
Де у світі такого знайдеш?
Щоб зумів Тебе палко кохати.
Мені скажеш, що я не така,
І не хочу я взятись до діла.
Я у найпотаємніших снах,
Цілу вічність до Тебе летіла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801183
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 20.01.2019
Для мене це важливо. Розумієш? Дуже важливо..Я хочу знати і відчувати, що ти зі мною. Що ти поруч і підтримуєш мене так, як я підтримую тебе, коли ти цього потребуєш або, коли Я бачу, що тобі це потрібно..Або коли ти дозволяєш мені тебе підтримати. Я хочу, щоб ти питав, як пройшов мій день, так, як мені буває цікаво, як насправді пройшов він у тебе. Я хочу, щоб ти відповідав правдиво. Щоб тобі справді було цікаво, як я почуваюся, так, як мені цікаво, коли я питаю тебе про самопочуття, і чи ти не захворів раптово. У той момент я б не хотіла боятися відповісти тобі, що я почуваюся погано, коли буду почуватися не дуже добре. Я хочу, щоб ти питав, як мій настрій, так, як я питаю тебе. Я хочу знати, що тобі приємно зі мною спілкуватися, так, як мені приємно спілкуватися з тобою. Я хочу знати, що ти ніколи мене не осудиш. Я хочу знати, що ти хвилюєшся за мене. Я хочу щоб ти вірив мені. Я хочу знати, що я важлива для тебе настільки, наскільки ти важливий для мене,
може навіть більше.
Я пишу тільки про те, що хочу я, але не знаю чого хочеш ти. І коли я питаю тебе про це - ти мовчиш. Мовчиш, коли я кажу тобі про щось незрозуміле, ти мовчиш, коли злишся, ти мовчиш, коли тобі сумно. Мовчиш тоді, коли не знаєш, що сказати, на відміну від мене. Просто тому, що
ти - не я.
І я знаю про це, тому не вимагаю від тебе більше нічого, бо я знаю,
що ти - не я
і, не можеш думати так як я, читати мої думки чи щось подібне. Ти не можеш робити те, що я хочу тільки тому, що - я хочу. Я просто знаю, що
ти - не хочеш.
І я знаю, що не можу тебе змусити.
Ти не думаєш про це. У цьому вся суть. Бо якщо ти щось хочеш, то ти це робиш логічно, правда? Дивно, але я не розумію.
І я тону у своєму безсиллі. Швидше за все,
я - сама
створила для себе випробування у якому програю. Тону в тисячі своїх "Я хочу" і не знаю як бути.
І мені сумно від цього.
Ти не підтримуєш мене, більше того:ти навіть не знаєш, коли мені це потрібно. Ти не питаєш, як пройшов мій день, як я почуваюся чи який сьогодні в мене настрій. Більше того:
ти нічого не питаєшся.
Ти не знаєш мене. Не знаєш, які книги я читаю, що я люблю їсти чи люблю я взагалі готувати. Ти не знаєш що я можу. Хоча,
я сама цього не знаю.
Та попри все ти дивуєшся, бо ти не знаєш і
не намагаєшся дізнатись.
Та це не заважало мені запам'ятовувати тебе. Як ти реагуєш в різних ситуація, що ти можеш сказати. Не завжди, щоправда, але часто я знаю який ти.
Ти не знаєш який мій улюблений колір чи те, що я люблю не всі числа у яких є 9.
Чому ти цього не знаєш?
Я, також, не знаю, який твій улюблений колір чи інші подібні дрібниці. І я знаю чому:
ти не дозволяєш мені дізнатися.
Ти не даєш мені пізнати себе. І не кажеш чому.
Я не знаю, яка причина, але щось сталося. Я не розумію. Я сумую за тобою таким, який ти був раніше. Хоча я знаю дещо інше: ти хороший, я ще більше розумію, який ти насправді хороший. Та не розумію, що не так? Що змінилося? А може
ти мене більше не любиш?
Я хочу бачити, що ти мене любиш. Я хочу бути твоєю частиною.
Я просто хочу бути
твоєю.
Розумієш?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821389
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 14.01.2019
Немає печалі, що літо відходить
і осінь тужлива стоїть на підході,
що ра́нки холодні зміняють світанки,
в яких я для тебе всього лиш коханка,
що швидко одя́гнеться і пі́де у світ,
ну, а по́ки з тобою у ліжку ще спить.
Лежить поруч серця, зігріває сліди,
якими посипав натхненно так ти
десь тут по́між грудей і там по́між ребе́р,
тож як бути з цим фактом спокійно тепер,
як у очі дивитись, ходити на люд,
коли ти розтаврована ним звідусюд?
Та й жа́лю немає, що і осінь пройде,
зима увірве́ться у життя молоде,
у ко́су збиратиме ку́черів ни́тки
і білі сніжинки вже стануть за свідків
тих но́чей шалених до са́мого ранку,
в яких я для тебе ще й досі коханка.
П.С: яскрамим доповнення до твору є сюрреалістична картина французького художника Jean-Marie Poumeyrol (Жан-Мари Пумейроль).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821390
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 14.01.2019
Господь всім людям дав якийсь талант, кожен із нас, таки до чогось здібний, а час,- це є найкращий варіант, щоб зрозуміти, чи комусь потрібний! Ми помиляємось і десь не перший раз, присмак невдач, як правило, подібний, прийти до висновку допомагає час, хто нам близький і у житті потрібний! Ми дбаємо, щоб був якийсь запас, мріє сова про щастя й рання пташка, відчути дозволяє тільки час, кому без нас і нам без кого важко!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820924
дата надходження 11.01.2019
дата закладки 11.01.2019
Коли стаєш на власні свої ноги
І Всемогутній шлях твій освятив,
Ти йдеш у світ від отчого порогу
Й шукатимеш у нім свої світи.
Але до себе шлях завжди найдовший,
Може тому, що мріяв про дива,
Але подій здолати маєш товщу,
Хоч значення раніш не надавав.
Знайти себе завжди, кажуть, непросто,
Коли собі ти ворог і суддя,
Коли навколо іншого всі зросту,
А в тебе лиш одне – твоє життя.
А як же тяжко шлях знайти додому,
Коли доводиться не тільки йти – повзти,
Крізь час нести свою пекельну втому,
А іноді й багнюкою брести!
29.04.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820612
дата надходження 08.01.2019
дата закладки 08.01.2019
Ми б сходили на каву в Женеві
І пройшлися по берегу Рони.
Кажуть, там є трамваї рожеві,
А в дерев - розмальовані крони.
Запросив би на піццу у Римі
І обняв біля стін Колізею,
Та ім'я нашій спільній дитині
Ми обрали б у тиші музею.
Грали б сніжки в околицях Осло
І на фоні величного фйорда
Я б укрив тебе пледом із ворсом,
Помагаючи встати з сноуборда.
Лоскотали б бруківку Варшави,
Посміхалися б з їхніх "пшепрашам"
І за чашкою чорної кави
Мізкували б про завтрішнє наше.
Ми пішли б у кіно в Амстердамі
І вдихали би запах тюльпанів,
Я б тобі, найпрекраснішій дамі,
Шепотів би "Люблю, моя пані".
Все було б, а можливо і більше
Від кохання би рвало блокноти,
Ти і я були б найщасливіші...
Якби знав я лиш де ти і хто ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763053
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 04.01.2019
дозволь собі змінитися.
і впевнено іди.
дай мріям всім здійснитися
ось раз і назавжди.
стань іншою людиною,
забудь свої страхи.
бо вірою єдиною
керуються птахи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820148
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 04.01.2019
Рідні мої П’ятихатки,
Згадую, серце щемить,
Наче в дитинство, до хати
Я повертаюсь на мить.
Так вже прийшлося, що діти
Всі подалися в міста,
Нікому в хаті тій жити,
Двір бур’яном зароста.
Меншій сестрі на садибу
Склали батьки заповіт,
Ждали — додому приїде
В рідну хатиночку жить.
Хто б міг собі уявити,
Щоб «розвалився» Союз?
Ось і сестра моя рідна
Вже іноземка чомусь.
Інша земля — то Росія,
Пенсія там, і житло,
Ще й страхова медицина.
Серце вже там приросло.
Вмерли і мама, і тато,
(Все не змирюся я з тим!),
Нікому вже привітати
І запросити у дім.
Рідні мої П’ятихатки,
Місто дитинства моє . . .
. . . . . . . .
Жаль, але батьківську хату
З болем сестра продає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820142
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 04.01.2019